Як були ми в скрутному становищі, то батьки нас виручили, а тепер, коли мій Вадим став великим бізнесменом, то не потрібні вони нам. “Треба спілкуватися з вищими за тебе людьми, і аж ніяк не нижчими. Вони ж нас будуть в бідність назад тягнути”, – каже мені чоловік. А те, що якби не мої батьки, то ми б давно пропали, як ксьондзові качата, він не думає. Образливо і через свекруху, вона ж тепер на нашій фірмі працює і корчить з себе велику пані. “І правильно робить! Нема чого Вадиму з такими людьми за одним столом сидіти”
Як були ми в скрутному становищі, то батьки нас виручали, як могли, а тепер, коли мій Вадим став великим бізнесменом, то не потрібні нам вони. “Треба спілкуватися з вищими за тебе людьми і аж ніяк не нижчими. Вони ж нас будуть в бідність назад тягнути”, – каже мені чоловік.
А те, що якби не мої батьки, то ми б давно пропали, як ксьондзові качата, він не думає.
Образливо і через свекруху, вона ж тепер на нашій фірмі працює і корчить з себе велику пані.
Коли ми з Вадимом відгуляли весілля, то жили доволі бідно. Спершу жила я у свекрухи, але квартира в них двокімнатна і було тісно.
Переїхали ми на орендовану. Багато допомагали нам мої батьки і не лише городиною чи молочними продуктами, а й фінансово.
Свекруха моя працювала на той час бібліотекаркою, робота не важка, але платили копійки. Свекор так взагалі до пенсії з роботою не дотягнув, все йому було не те.
Сидів на шиї у дружини. Нам вони зовсім не допомагали, більше того, не раз Вадим їм вділяв пару тисяч з того, що мої батьки передавали нам на життя.
З батьками в селі живе ще моя дев’яносторічна бабуся Стефа. І мабуть, через її рухливий спосіб життя, вона не здається і ще багато в чому допомагає по господарству.
Окрім роботи в районі тато і мама важко трудилися все життя і на полі і біля господарства. Два рази в тиждень вони також їздили на базар, а виручені кошти в більшості йшли нам.
Вадим мріяв про бізнес, але замість нього потрапив в халепу, і ми попали на великі гроші. Мої батьки і тут допомогли. Дали нам дах над головою, в мене вже була дочка на руках, і виплатили майже весь борг за нас.
Я навіть думати боюсь, щоб ми робили без їх допомоги. Свекри лише руками розводили: “Не маємо чим вам допомогти, діточки”.
І ось тепер, коли у Вадима справи в роботі пішли в гору, він почав віддалятися від моїх батьків, бо ті ж бідні і тягнуть його на дно.
На свята я їжджу до них з дітьми без чоловіка, а на дні народження в нас тепер лише партнери чоловіка і звісно ж, його мамця, бо син взяв її на роботу до себе.
Я якось пожалілась свекрусі, щоб подіяла на сина, що так з моїми батьками чинити не гарно. А вона мені знаєте що відповіла? “Він з такими людьми не може за одним столом сидіти. Правильно робить, йому вище потрібно тягнутися, а не до твоїх батьків в селі”.
То як важко було, то мам, тату, допоможіть, а тепер, як великим бізнесменом став, то вони йому не рівня…
Дуже образливо. Ніби й гроші є і будинок і автівка, а чоловіка наче підмінили…