У 21 рік, вийшла заміж. Шалено закохалася в чоловіка старшого за мене на 8 років.

Він тільки-но повернувся до міста, а тут я, молода і наївна. Відносини розвивалися стрімко і за два місяці ми одружилися.

Мої батьки були проти, але я досягла свого.

З’явилася дочка, улюблена моя та золота дівчинка.

Чоловік став пити, гуляти загалом, вистачило мене на 3 роки. Вигнала його і почали жити з донькою вдвох.

Через рік, зустріла хлопця, оформили стосунки, також досить швидко. З’явився син.

Начебто живи, виховуй дітей, та ні. Як то кажуть, коли погано, тоді все гаразд.

Перебивалися з копійки на копійку, але дружно жили, душа в душу. Він удочерив мою дитину.

А потім, отримав профільну освіту, влаштувався на гарну роботу, почав заробляти гроші, і почалося. Я ж чоловік! Я хазяїн! Я заробляю!

Гроші в обличчя жбурляв, ображав, принижував перед дітьми. Останні два роки додому йти не хотілося після роботи.

Вистачило цього шлюбу на 10 років. Вигнала й цього.

Близько року була одна. І ось я зустріла чоловіка своєї мрії.

Він теж мав шлюб, двоє дітей, навіть вік однаковий. Я переїхала до його міста.

Залишила роботу, друзів, родичів, та почала життя спочатку. І тут у мене знесло дах.

Я розумію головою, що втрачу його, якщо буду так далі поводитися, але не можу впоратися з собою. Начебто підсвідомо, відповідаю йому, за свій досвід у сімейному житті.

Закочую істерики на порожньому місці. Все мені не так, все не те.

Уваги вимагаю щомиті, квіти майже щотижня. А він борги сплачує від минулого шлюбу, майже всю зарплату віддає.

Я знала про це, він мене спочатку попередив, але ризикнула, а тепер його цим і докоряю. Я бачу, що терпіння його закінчується.

Дуже боюся втратити цього чоловіка. Люблю його шалено.

Він дуже добре ставиться до моїх дітей, таке враження, що вони є спільними. Думала, що такого не буває.

Цінувати б його, за доброту, розуміння, чуйність, а я тільки докори та сварки. Як зупинитися та жити спокійно?

КІНЕЦЬ.