Історія мого знайомства з чоловіком дуже цікава. Ми разом претендували на одне місце, але роботу отримав Віктор. Я настільки засмутилася, що мало не розплакалася. Він це помітив, і запросив мене на каву. Так ми з ним почали зустрічатися, а згодом і одружилися.

Віктор мені дуже сподобався, я чомусь була впевнена, що він стане для мене хорошим чоловіком. Та я не врахувала побічних чинників, я маю на увазі родичів чоловіка, а якщо точніше, то його маму, якій я не сподобалася від слова зовсім. І на це не було жодних причин, просто вона собі так вирішила.

Свекруха при першій же зустрічі прямо сказала мені, що уявляла поряд зі своїм сином іншу. Віктор тоді намагався мене заспокоїти, сказав мені, що це мама так жартує. Але я чудово розуміла, що це зовсім не так, і я справді їй не сподобалася. Та ми, все одно, одружилися. Я відразу сказала, що житимемо ми окремо.

Свого житла у мене не було, у Віктора теж, тому ми стали жити на тій квартирі, яку я орендувала до одруження. І яким же було моє здивування, коли одного разу в суботу ми ще спали, а свекруха прийшла до нас і відчинила двері своїм ключем.

Сказати, що я була ошелешена, це нічого не сказати, я не могла збагнути, звідки в неї ключ. Ще подумала, може це ми забули зачинити двері. Та мама чоловіка, посміхаючись, поспішила мене заспокоїти, сказала, що ключі від нашої квартири їй дав Віктор про всяк випадок. Мовляв, тепер вона є членом нашої сім’ї, тому може заходити в будь-який час.

Мені це дуже не сподобалося, і я прямо про це сказала свекрусі. Ми – окрема сім’я, і ні мої батьки, ні батьки чоловіка, я вважаю, не мають права заходити тоді, коли їм заманеться.

Проте, Віктор неочікувано став на сторону матері, він сказав, що вирішив так, і так буде. Тоді, щоб не загострювати ситуацію, я вирішила змовчати, і цим зробила велику помилку. Бо тепер свекруха стала приходити коли хоче і постійно мене повчала, а також наводила лад в моїй квартирі на свій смак. А також, вона не соромлячись, постійно казала Віктору, що він вибрав не ту.

Я змогла терпіти лише рік, потім подала на розлучення. Чоловік не заперечував. Йому було зрозуміло, що ми так не зможемо жити. Змінювати він нічого не хотів, бо вважав, що якщо він забере ключі від матері, то він її цим дуже сильно образить.

Ми розійшлися мирно, але продовжували працювати на одній фірмі, просто старалися поменше зустрічатися. Через 2 роки я знайшла собі нового чоловіка, народила дитину.

Віктор теж вдруге одружився, але з дітьми у них не складалося. На скільки я пам’ятаю, Віктор їх дуже хотів. Мені було байдуже, бо після розлучення я просто забула про цю сім’ю.

Та одного разу, в неділю, колишня свекруха мене дуже здивувала, бо зателефонувала мені, сказала, що вона поблизу, і хоче зайти, мене побачити. Від несподіванки, я погодилася, сказала, що якщо має бажання, то може зайти до мене на чай.

Вона принесла нам тортик, а моїй дитині іграшку. Ми стали пити чай, і я відразу зрозуміла, що прийшла вона не просто так. І я не помилилася, бо колишня свекруха прийшла просити мене, щоб я повернулася до її сина. Каже, що приймуть мене навіть з дитиною.

Я постаралася пояснити цій жінці, що в мене своя сім’я і час уже минув. Що було, того не повернути. Та й у Віктора також родина. Ми не збираємося все руйнувати.

Але вона почала мені говорити, що вони можуть усиновити мою дитину, а потім у нас з’явиться спільна. У Віктора має бути спадкоємець. А головний аргумент у неї це те, що ми з Віктором вінчані в церкві, отже тільки наш шлюб є правдивим, а всі інші наші чоловіки і жінки не справжні.

Важко щось пояснити людині, у якої є лише своя думка, а інших вона просто не визнає. Тому я просто попросила її піти. Минулого не повернеш. У них був шанс, а тепер нехай живуть собі як хочуть, вони для мене чужі люди.

А от щодо вінчання, то слова свекрухи змусили мене задуматися. Може, мені варто взяти церковний розвід?

Джерело