Людини, ближчої за маму, у мене ніколи не було і не буде. Зараз їй уже 60, і я не знаю, чи витримає вона, коли дізнається, що її син хоче подати до суду на її дочку. Це ж треба, брат проти сестри!

Семена я вже, мабуть, років шість не бачила. Живе далеко, рідко дзвонить до мами і не їздить. А все тому, що мама вирішила переписати спадок на мене одну, а йому нічого не залишити. Знаю, звучить несправедливо, але не все так однозначно.

З мамою я по-справжньому зблизилася лише після закінчення університету, коли брат виїхав на заробітки. До тог моменту ми жили втрьох: мама, Семен і я. Батько залишив нас, коли ми з братом були зовсім малі, завіявся вітром в полі і ніяк не допомагав грошима.

Через це мама з ранку до ночі пнулася на двох роботах, повністю посадила собі здоров’я. Але вона ніколи в цьому не звинувачувала нас і дала нам все необхідне, щоб ми отримали гарну освіту.

Зараз я орендую квартиру в сусідньому від неї районі, а Семен поїхав років 10 тому: спочатку до Європи на заробітки, потім повернувся, одружився і збудував будинок. Словом, у нього в житті все склалося, навіть діти вже підростають.

Мама ж так і працювала на двох роботах, навіть коли брат поїхав від нас. Він автомеханік і пристойно заробляв спочатку у Польщі, потім у Німеччині і Нідерландах. Я це знала, бо стежила за його соціальними мережами: їздив відпочивати до теплих країн, міняв машини, жив для себе.

Мама цього всього не бачила, оскільки не веде сторінки в Інтернеті, просто знала, що у сина все добре за його і моїми розповідями. Але до нас він завжди приїжджав чомусь з порожніми руками. Казав, що скучив дуже і все.

Час минав, і у мами почалися серйозні проблеми зі здоров’ям. Було дуже складно умовити її вийти на пенсію, але навіть вона розуміла, що у 60 їй вже не по силам навіть одна робота.

Коли мама вийшла на пенсію, Семен не поспішав її зайвий раз провідати чи запропонувати якусь допомогу. Та вона й сама ні про що його не просила. Але дуже соромилася своєї маленької пенсії, якої ледь вистачало на продукти і комуналку.

Мої гроші мама також брати відмовлялася. Тоді в мене виникла ідея. Раніше мама захоплювалася в’язанням і вишивкою, у неї це дуже гарно виходить: у нас на стінах висять її вишиті панно. А в дитинстві мама часто шила мені простенькі літні сукні, могла заштопати будь-яку річ так, що ніхто і не помічав латки.

Я бачила кілька проектів в інтернеті, де молоді підприємці шукають старших майстринь, надають їм усі необхідні матеріали, а потім продають на інтернет-платформах їхні вироби за чималі гроші. Через кілька місяців пошуків та розпитувань друзів-маркетологів я нарешті знайшла потрібний контакт, і вже за тиждень мама відправила поштою перший светр.

Моєму щастю не було меж: мама зайнята приємною справою і за гроші більше не переживає, підробіток спокійний, без перенапруження.

Так ми провели останній рік: вона в’язала, я її часто відвідувала. Згодом хобі стало приносити їй ті ж гроші, що й робота, а часу витрачала вона на це менше. Тільки здоров’я мами дуже турбувало і турбує і зараз.

Напевно, тому мама вирішила перестрахуватися і написати заповіт зараз, хоча я, зізнаюся чесно, вважаю, що їй ще жити і жити, шити і шити.

І со коли цю новину дізнався Семен – отут і почалося. Мама згадала про це в телефонній розмові, коли він поцікавився, як вона живе.

Для мене не було сюрпризом, що вона вирішила залишити мені все своє майно. Я твердо вирішила доглядати маму і будинок до її найглибшої, дасть бог, старості.

Крім того, у брата все, він має заможна життя: великий особняк, дві машини, є бізнес, відкритий на зароблені в Європі гроші. Тому ми з мамою й подумати не могли, що він так обуриться.

Того вечора він багато поганого наговорив і про маму, і про мене, неприємних слів. Що мама нічого йому в дитинстві не дала і навіть коли її не стане – не дасть. І що я не просто так в’юсь навколо неї, а все заради її квартири та заощаджень.

Хоча я знаю, що у мами немає ніяких великих заощаджень. Та й квартира, вибачте, двокімнатна хрущовка на околиці міста, яку не порівняти з хоромами брата.

І так мені сумно і прикро за маму та себе. Адже мама все своє молоде життя тільки й робила, що нас піднімала: так і роки пролетіли. А він навіть жодного разу не запитав, чи потрібна їй допомога. Дзвонив тільки за потребою або у великі свята, а відвідував і того рідше.

Але найгірше те, що він заявив, мовляв, мама йому тепер не рідня і навіть на прощання з нею він не прийде. Сказав, що обов’язково оскаржуватиме її рішення і знайде спосіб «відновити справедливість».

І мене, і маму він додав до чорного списку в телефоні, тож йому тепер ні додзвонитися, ні дописатися. Та мені й не хочеться, якщо чесно. А ось мамі дуже погано, вона переживає й хвилюється.

Вона намагається весь час Семена якось виправдати: що він багато працює, що маленькі діти у нього, аж троє – це важко, що в нього було бідне і нещасливе дитинство. Але я не можу її в цьому підтримати, бо такі слова сказати міг лише останній негідник.

Ми ніколи не були близькі з ним, а тепер я розумію чому, адже брат виявився дуже черствою і корисливою людиною. Не знаю лише, як втішити маму, адже їй зараз протипоказано дуже хвилюватися. Що робити, як підтримати рідну матусю?

Допоможіть порадами!

Джерело