Моїй доньці лише 16 років. Навчається у технікумі, з хлопцем не зустрічається.

1 вересня у технікумі куратор опитувала студентів про те, звідки вони, звідки дізналися про цей технікум та про те, де працюють батьки.

Після виступів її однокурсників, їй стало соромно, що її мати звичайний співробітник на підприємстві. Пішла на танці.

На одному занятті всі почали ділитися своїми враженнями про поїздки по містах, країнах, про досягнення і т.д. Слова моєї дочки: «Мені навіть не було чого їм розповідати, я ніде не була».

І розповідала це мені з таким докором. Я їй пояснила, що все життя попереду, що ми не змогли, зможеш досягти всього.

Її стало дратувати те, що в одній кімнаті з молодшою сестрою вона живе, почала висловлюватися, що хоче окрему кімнату.

Її почало дратувати те, що я готую те, що живемо в старому будинку (приватний будинок) і те, що в сім’ї «постійно не вистачає грошей».

Не було раніше такого, стосунки були добрими та довірчими були. По можливості і в кафе ходили, та гроші давала, якщо вони з подружками кудись ходили.

На серці тяжко після її висловлювань. Адже ми як подруги були.

КІНЕЦЬ.