12 років тому я переїхала до Німеччини по роботі, розраховуючи тоді, що це буде тимчасово. Однак, відчувши, що вдома на мене ніхто не чекає, я вирішила залишитися і почати все заново в Берліні у віці 36 років.

Моя сестра Віра та наша мама залишилися на батьківщині. Віра жила зі своєю сім’єю у квартирі, наданій їй свекрухою, а я, будучи незаміжньою та фінансово стабільною, купила власну квартиру.

Коли в моїй компанії в Німеччині з’явилася можливість більш прибуткової роботи, я вирішила залишитися. Ми з Вірою обмовилися, що вона доглядатиме за нашою матір’ю, а я підтримуватиму їх матеріально.

Спочатку ця домовленість цілком влаштовувала всі сторони, оскільки наша мати була в доброму здоров’ї та могла допомагати Вірі з продуктами із села. 5 років тому Віра зненацька попросила мене передати мою квартиру її старшій дочці Ользі, щоб допомогти їй розпочати сімейне життя.

Вважаючи, що я ніколи не повернуся додому, і бажаючи підтримати сім’ю, я погодилася і оформила квартиру на Ольгу.

У свою чергу, Віра знову пообіцяла піклуватися про нашу маму, якщо виникне така потреба. Проте півтора роки тому Віра разом із чоловіком переїхала до Канади, залишивши нашу хвору маму без обіцяного догляду.

Коли я звернулася за допомогою і до неї, і до дочки, вони обидві ухилилися від виконання своїх обов’язків, пославшись на відстань та особисту завантаженість.

Я найняла для мами доглядальницю, але її стан потребує постійної уваги. Зраджена вчинком сім’ї, я залишилася з розбитим серцем і в невизначеності.

Незважаючи на те, що я живу за кордоном, думка про самотність моєї матері обтяжує мене, змушуючи задуматися про жертви, які вона принесла заради нас, і про те, що зараз їй не вистачає звичайної уваги в цю важку хвилину. Як мені вчинити? Допоможіть порадами.