В Італію на заробітки мене відправила моя кума Катерина. Ми якось святкували мій день народження, у мене був ювілей, 40 років.

Гостей багато не було, лише найрідніші і найближчі люди, бо ми тоді дуже бідно жили.

Все, що у нас з чоловіком було, це стара хата, в якій ми жили. А у нас син підростав, він якраз школу закінчував, і дуже хотів поступити в медичний університет. Я ж розуміла, що на навчання в медичному треба багато грошей, яких у нас немає.

За столом ми стали обговорювати цю тему, і тут мені кума так, напівжартома, і каже:

– Марійко, а що тебе тут тримає? Їдь до моєї сестри в Італію, і заробиш дитині на навчання.

– А Василя свого я на кого залишу? – кажу.

– На мене і залишиш, я тепер жінка розлучена, і маю багато вільного часу, так що раз в тиждень борщу куму я зварю, а в неділю ще й на вареники покличу.

Всі посміялися, а я після цих слів спати не могла. Мені дуже хотілося синові допомогти, бо бачила я, як він над тими підручниками сидить, шкода було дитину, хотілося, щоб його мрія стати лікарем здійснилася.

Кілька днів я ще думала, а потім таки оголосила чоловікові, що їду в Італію, хоча б на рік, щоб нашому сину на навчання заробити.

Мій Василь не був ні за, ні проти. Він якось дуже байдуже відреагував, мовляв, вирішила – то їдь, тримати не буду.

Кума Катерина, як і обіцяла, зателефонувала своїй сестрі в Рим, пояснила ситуацію, і Віра там мене зустріла, і у всьому мені допомогла.

Італія мені пішла легко, щастило і з роботою, і мову я якось швидко вивчила, так що мені навіть сподобалося бути заробітчанкою.

Заробляла я тисячу євро в місяць, і цього вистачило, щоб оплатити не лише навчання сина, а ще й зняти йому квартиру в обласному центрі.

Про те, щоб повертатися додому, тепер і мови не могло бути, бо я зрозуміла, що рано чи пізно мені доведеться подбати і про житло для сина, а в Італії за 3-4 роки, поки він вчиться, я зможу заробити йому на квартиру.

Зателефонувала я чоловікові, вирішила з ним порадитися. Але ні конкретної відповіді, ні підтримки з його боку, я не отримала. Знов те саме: хочеш – заробляй і на квартиру.

Так я стала заробітчанкою із стажем, спочатку заробляла синові на навчання, потім йому квартиру купила. А коли надумала повертатися, то тут чоловік мене дуже здивував.

Василь просив мене ще хоч на рік залишитися, щоб нашу хату в селі підремонтувати.

Я дуже здивувалася його ініціативі, але швидше зраділа, ніж засмутилася, бо Василь, чи не вперше за все наше сімейне життя, “включився”. Якби я тільки знала, яка справжня причина цього.

Я залишилася працювати в Римі, і стала помічати, що Віра, сестра моєї куми Катерини, мене якось стала уникати. Вона завжди зі мною проводила всі вихідні в парку на Ребібії, а тут вона стала постійно відмовлятися, що у неї часу немає. Тоді я ще не розуміла, що просто їй соромно мені в очі дивитися, тому вона мене і уникає.

Якось мені і Катерина зателефонувала. Стала питати мене, як у мене справи, і по голосу я зрозуміла, що вона напідпитку. Мені було дивно, і тоді я її запитала, як у неї справи?

Та такої відповіді я аж ніяк не очікувала:

– Погано! Погано в мене все, бо я люблю твого чоловіка, а він мене любить, і ми б з ним зійшлися, якби не ти…

В мене аж телефон з рук випав, я спочатку думала, що Катерина так жартує, але їй було не до жартів.

Потім вона додала:

– Марійко, а може там в тебе теж хтось є? Виходь заміж за італійця.

Я поставила слухавку, бо сказати мені було нічого. Ніяких стосунків в Італії я і приблизно не заводила, я тут лише заради того, щоб гроші заробити.

А тим часом, у мого чоловіка з моєю кумою роман.

Що мені тепер робити? Їхати додому і поборотися за збереження сім’ї? Чи зраду таки пробачати не варто?

Джерело