Виросши в звичайній сім’ї, де були батьки, брат і я, я ніколи не замислювалася про житло, поки ми з братом не пішли різними шляхами.

Поки я отримувала вищу освіту і жила у гуртожитку, мій брат вибрав інший шлях, залишаючись поблизу будинку і в результаті переїхавши до квартири, яку купили для нього батьки, коли йому виповнилося 18 років.

Це створило ”прецедент”, який, як я наївно вважала, пошириться і на мене…

Закінчивши навчання і повернувшись додому, я зіткнулася з реальністю очікувань своїх батьків.

Мої прогулянки допізна суперечили їхнім турботам, що в результаті призвело до конфлікту з приводу моєї житлової ситуації.

Я запропонувала їм купити мені квартиру, як вони зробили це для мого брата, але була зустрінута різким нагадуванням про традиційні ролі та очікування.

Почуваючись ображеною, я переїхала до бабусі, яка була рада компанії у своїй трикімнатній квартирі. Життя мого брата склалося так, що він одружився і отримав щедрий весільний подарунок від наших батьків, що ще більше наголосило на нерівності в їхній підтримці.

Цей дисбаланс став ще очевиднішим після смерті моєї бабусі. Поки я сумувала, мій брат засумнівався у справедливості її спадщини, явно демонструючи свій егоїзм, що приголомшило наших батьків і мене.

Зрештою, моя мати домоглася того, щоб бабусина квартира залишилася моєю, нарешті визнавши дисбаланс їхнього відношення до нас. Реакція мого брата на спадок перервала наше спілкування, але батьки були засмучені розривом.

Незважаючи на їхні надії на примирення, я змирилася з ситуацією, зберігаючи слабку надію на те, що мій брат колись зрозуміє, що сім’я – це не лише матеріальні цінності.

КІНЕЦЬ.