Після розлучення я опинилася у тяжкому матеріальному становищі. Страх і паніка оволоділи мною, адже раніше платив чоловік, а я займалася будинком.

Я намагалася знайти роботу самостійно, але всюди отримувала відмову. А тут знайома попросила допомогти її сусідові. Він нещодавно розлучився з дружиною, тому потребував помічницю по господарству.

Я дуже зраділа цій пропозиції. Сергій пропонував хорошу ціну тому, хто приїжджатиме до його будинку двічі на тиждень. Треба було готувати їжу, наводити лад, займатися пранням.

Коли я побачила господаря будинку, промайнула думка: «От мені би такого чоловіка». Сергій виглядав імпозантно, був досить чемний і ввічливий. Навіть розповідаючи про мої обов’язки, він завжди посміхався, а в очах горів якийсь вогник.

Наступного мого приїзду Сергій познайомив мене зі своїми доньками, які на той час повернулися від бабусі. Старшій доньці Сергія було 18 років, молодшій 16. Дівчатка ввічливо привіталися зі мною, після чого вирушили до себе до кімнати.

Вже за тиждень господар почав виявляти до мене інтерес.

− Вірочка, не хочете зі мною випити кави? − дивлячись мені прямо в очі спитав Сергій.

− Так, звичайно. Я зараз зварю

− Ні, я хочу випити з вами каву далеко від дому. Поїхали зі мною до ресторану?

Весь вечір ми провели вдвох. Я витала в хмарах, вважаючи, що незабаром я переселюся до великого затишного будинку і моє життя знову буде безтурботним. Коли Сергій запропонував залишитись у нього на ніч, я з радістю погодилася.

Мій дорослий син жив окремо зі своєю дівчиною. Наша квартира була порожня, тому іноді я залишалася ночувати в ній. У такі хвилини я могла розслабитись, подумати. Мені потрібно було іноді залишатися одній.

Якось, повернувшись до Сергія, я почула його телефонну розмову з матір’ю.

«Мамо, я ж не дурна людина. Я не збираюся одружитися з Вірою. Все моє майно дістанеться лише дівчаткам. Ні з якою чужою бабою вони його не ділитимуть. Вона просто допомагає мені по господарству», – говорив Сергій.

Всі мої надії на спокійне життя домогосподарки руйнувалися, але я вирішила не здаватися.

Я не вдерлася до кімнати для з’ясування стосунків, хоча емоції вирували. Навіть після закінчення розмови я зачекала невеликої паузи, і тільки після цього увійшла.

− Як же я сумувала без тебе. А ти чим займався за моєї відсутності? − я намагалася, щоб мій голос звучав якомога спокусливіше.

− Нічого особливого я не робив. Нещодавно з мамою поспілкувався. Мені тебе теж не вистачало.

Наступні два тижні я намагалася бути ніжною, лагідною та ввічливою. Я розуміла, що від мене залежить, якими будуть наші подальші стосунки. І ось одного вечора я приготувала шикарну вечерю, накрила стіл, привезла пляшечку червоного, яке любив Сергій.

− Коханий, я хочу зробити тобі пропозицію! − проворкувала я, пригорнувшись до Сергія.

− Треба ж! Я до цього не був готовий, – Сергій був шокований, це одразу відчувалося.

− Я хочу бути твоєю дружиною! Що в цьому дивного? Ти той чоловік, на якого я чекала все життя!

− Добре. Але ми укладемо шлюбний договір, після хвилинної паузи видав Сергій.

Щоб з’ясувати його наміри, я запитала: “А що буде в шлюбному контракті?”

− Якщо ти виконуватимеш ті самі роботи по дому, які виконувала раніше, тобі дістанеться машина. Будинок у будь-якому разі буде за дівчатками.

− Ти збираєшся одружитися, щоб заощадити на хатній робітниці? А за рахунок оплати піде твоя стара машина? Як же низько ти цінуєш мої послуги, тепер всі крапки над «і» були розставлені, сподіватися мені більше не було чого.

− Я так розумію, умови тебе не влаштовують? Тоді нам більше нема про що розмовляти, – як відрізав Сергій.

Збираючи речі, я намагалася не розплакатися. Мій уже колишній кавалер не промовив більше жодного слова. Зрозуміло, що ніяких почуттів у нього до мене немає. Від цього на душі ставало ще гірше.

Через рік я від тієї самої знайомої, що звела мене з Сергієм, дізналася про його долю. За півроку приблизно до нього переїхала жінка з дитиною. Вони начебто навіть розписалися.

Я ж вийшла на роботу, яку знайшла насилу. На особистому фронті у мене без змін.

КІНЕЦЬ.