Хочу розповісти свою історію, бо вже не знаю що робити.

Я з чоловіком і сином живу у себе вдома біля батьків, не хотілось в невістки йти. У мене є ще молодша сестра якій на даний час 19, вона живе з хлопцем окремо від нас.

З самого дитинства мама робила завжди різницю між нами, та що казати, і до тепер нічого не змінилося.

Коли я ощасливила рідню цікавим станом, то всі казали “Нічого не бійся, всі дружно будемо тобі допомагати в догляді за дитиною, та і в фінансовому плані теж”.

Я заспокоїлась, але коли дитинка з’явилася на світ, то зрозуміла що ці їхні слова неправда. Дитина в мене була трішки вередлива, вночі не спав, та і вдень не дуже. Коли Владиславчику, так звати мого сина, виповнилось два місяці, то в мене вже просто не було сил, щоб навіть щось вдома зробити.

Але коли я попросила маму посидіти з ним хоча б годинку, щоб я спокійно виспалась, то у відповідь почула таке “О, подивись на неї, придумала таке, спати, а я їй дитину бавити маю, привела її собі на світ, ось і бав, а на мене нема чого розраховувати”.

Я тоді весь день проплакала, але думаю, мама ж права, дійсно, це ж моя дитина і я знала на що йду. Змовчала. І так день за днем звикла до всього, і до недосипання, і недоїдання, і до постійних маминих “порад”.

Зараз моєму сину вже півтора року, хороший хлопчик. Та недавно мама влаштувала “бурю” зі мною, поки чоловіка не було вдома.

Я прийшла з прогулянки з малим, і розказую, що з дівчатами обговорювали, хто куди дітей в садок буде віддавати. Мама як почула про садок, її аж перекосило.

“Та вже сьогодні дитину в садок веди, тобі б тільки спекатись від нього. Я думала що в тебе після появи дитини хоч трохи тої самої “речовини” прибавиться, а то і та, що була, пропала. Нащо тобі той садок? Нічого тебе не обходить, ні їсти варити, ні прибирати, ні з дитиною сидіти, ні господарство. Якби знала, що ти така лінива будеш, то намовила б тебе на щось…

З маминих слів складається таке враження, що я дійсно нічого не роблю, а просто лежу і дивлюсь, як нігті ростуть. Однак все не так, як вона каже. Кожного дня зранку я стаю готувати їсти на всю сім’ю, нас 6, потім йду ложу дитину спати і йду до господарства. В нас є корова, свиня, кури та 40 кролів.

Обходжу все і йду прибирати, вже разом з дитиною. Потім годую малого, вдягаю і ми йдемо на вулицю. Одним словом, роботи в мене за день чи мало, але моїй мамі вічно недогода. То то їй не те, то то їй не так.

Кожного місяця мама передає сестрі по 4 тисячі гривень, їй же більше треба вона дівка, нехай собі щось гарне купить, хоча вона і хлопець заробляють непогано, а я коли прошу, щоб купила дитині суміш чи підгузки, то в неї одна відповідь: “Маєш дитячі гроші, розпоряджайся ними так, щоб тобі на місяць вистачало. Ще і сестрі пару гривень можеш підкинути”

З самого дитинства мама постійно толкувала мені, що я якась не надто розумна і нічого доброго з мене не буде, і що я нікому не потрібна.

Це все продовжується і надалі. Але найважче те, що до сьогоднішнього дня вона дозволяє собі мене повчати “по-серйозному, дорослому”, а коли я відстоюю себе, то каже що тільки на таке відношення і заслуговую, і якби була її воля, то вже давно б мене з хати прогнала.

Завжди запитую, чому вона до мене така несправедлива, її відповідь завжди однакова “А тебе є за що любити? Ти ж ніхто, і звати тебе ніяк! Дякуй Богу, що чоловіка маєш. Навіть не знаю, як він до тебе взагалі придивився”.

І дитину вже від тепер настроює проти мене…

Я вже просто не знаю що мені з цим всім робити? Може і пішла б з цієї хати, але шкода, бо вже багато вклались в неї з чоловіком.

Порадьте, люди, як мені бути?

Щиро вдячна кожному за ваші поради та пропозиції.

Джерело