Ми з моїм чоловіком Іваном вже 20 років живемо разом.

Одружилися ми рано, тепер живемо у двокімнатній квартирі.

Виховуємо двох дітей і живемо в спокої.

У мого чоловіка це другий шлюб, у нього ще є дочка від першого шлюбу.

Два роки тому від бабусі мені дісталася у спадок однокімнатна квартира.

А нещодавно пішла з життя моя мама, тепер я ще власниця двокімнатної квартири батьків.

Мій чоловік став просити, щоб ми nродали всі квартири і куnили великий будинок.

Він все життя мріяв жити в такому будинку.

Хотів, щоб у нас був сад.

Ми всі мріяли жити у своєму приватному будинку.

Мені відразу сподобалася ця ідея, а потім я задумалася.

Зараз всі три квартири мої.

А якщо nродамо їх і куnимо будинок, то половина буде належати моєму чоловікові, хоча він нічого не доклав до нього.

А в Івана ще й рідна донька від першого шлюбу.

Потім вона частину його майна захоче.

І я залишуся ні з чим.

Тоді я відмовилася від його пропозиції, хоч сама і дуже хотіла мати свій будинок.

Після цього Іван якось змінився, наче обр ажається на мене.

Він зрозумів, чому я відмовилася.

А я вважаю, що вчинила правильно.

Я дуже добре ставлюся до свого чоловіка.

Але це моє майно. І я в праві вирішувати, що з ним робити і як поступити.

КІНЕЦЬ.