У 55 років я вийшла заміж за вдівця, але його дочка, якій зараз 36 років, і яка заміжня і має двох дітей, з самого початку мене не злюбила.

Незважаючи на 3 роки знайомства та 7 років спільного життя, її ворожість і кричуща зневага до мене зберігаються досі.

Мій чоловік завжди закликав мене до терпіння, але ситуація загострилася, коли його дочка грубо виселила мене з нашої квартири.

Його пасивна реакція під час конфронтації була гнітючішою, ніж її дії.

З розмов з його друзями і родичами я дізналася, що він завжди вподобав свою дочку, піднімаючи її статус навіть над статусом матері, що в результаті сприяло формуванню такої нездорової прихильності.

Її бачення щастя батька здавалося спотвореним: вона хотіла, щоб він жив без турботи будь-якого партнера.

Все ускладнювалося тим, що мій чоловік ніколи публічно не визнавав наших стосунків, залишаючи мене в незручних соціальних ситуаціях – ідентифікувати себе як його дівчину.

Незважаючи на його бездіяльність щодо неповаги з боку його дочки, наші відносини процвітають, хоч і в ізоляції, вирізняючись взаємною підтримкою та гармонією.

Зіткнувшись з безперервною ворожістю його дочки, я опинилася на роздоріжжі, не в змозі й надалі терпіти її токсичну поведінку.

Але чи варто терпіти таку поведінку заради кохання всього свого життя?