Нам із чоловіком трохи за тридцять. Я думала, в такому віці люди майже не дурять, але мій чоловік мене переконав. Те, що він витворив, досі не вкладається в голові.

У нас підростає чудовий синочок. Артему скоро 10 років, і вже не перший рік я навчаю його фінансової грамотності.

Син отримує на місяць певну суму. Якщо хоче, то погоджує покупки зі мною – я без проблем додаю грошей на новий конструктор або пояснюю, що така покупка нераціональна (наприклад, чипси тощо).

– Мам, мені не вистачає на робота! – син округляв очі.

І ми розпочинали підрахунки: чому йому не вистачило на робота? З’ясовувалося, що за цей місяць він витратив гроші на непотрібні речі.

– Ти купив цю дорогу жуйку, яка виявилася несмачною, а на неї було витрачено майже сто гривень, – пояснювала я.

Жуйка урочисто дарувалась мені, а я, приховуючи посмішку, додавала синові грошенят на робота.

Оскільки Артем вже перейшов до четвертого класу, я давала синові півтори тисячі на місяць. Ми живемо у невеликому місті, тут на такі гроші школяр цілком може існувати. Захотів – відклав на класну іграшку, а захотів – цілий місяць ходиш разом із друзями, купуєш, як і вони, ласощі.

Чоловік при цьому завжди буркотів, що я балую сина. Але я сама колись працювала у школі та чудово знала, як дитині важливо влитися у колектив. З батьківського чату я і взяла таку суму – там якось зайшла мова про кишенькові гроші дітям. Я була спокійна: мій хлопчик не почував себе обділеним чи якимсь бідняком.

– Та навіщо йому стільки грошей? – дивувався чоловік.

– Скільки? Сто п’ятдесят гривень на день? Та на це навіть цигарки твої не купиш!

Чоловік зі свого боку брав участь у вихованні – вчив сина рибалити, грав із ним у футбол. Він поки що не сприймав сина як особистість, скоріше як малюка, з яким можна погратися, повеселитись, поринути у своє дитинство. Мене це не напружувало – після пологів я взагалі стала спокійніше ставитись до світу.

Але навіть мій спокій чоловік зумів сколихнути. А справа ось у чому.
Буквально вчора Артем знову прийшов до мене і сказав, що йому не вистачає якоїсь гри для приставки. Я була дуже зайнята, тому не сіла робити розрахунки, як завжди. Це за мене зробив Артем:

– Я витратив стільки на смаколики, і купив одну гру, і тато в мене взяв тисячу … – розказував син

Я спершу вирішила, що не дочула.

– Що ти сказав? – і відразу зменшила тон.

– Тато взяв у тебе гроші?

– Так, у борг, – вимовив син нове слово.

– А коли він узяв?

– Першого числа, коли ти мені дала гроші.

На календарі було двадцять восьме.

– Тисячу? – я дуже намагалася говорити рівним, спокійним тоном, щоб син не лякався і не почав захищати тата.
– Так.
– А коли він тобі її поверне?
– Він сказав, що незабаром.

Чоловік узяв у дитини тисячу – майже всі його гроші!

– Пообіцяв повернути та не повернув. Поки я перетравлювала інформацію, чоловік якраз повернувся додому.

– Артеме, я зараз поговорю з татом, щоб він тобі повернув гроші, – досить голосно, щоб чоловік почув, сказала я. І почула, як він завмер – перестав шарудіти одягом.

Син пішов у свою кімнату.

– Та віддам я йому, – пробурчав чоловік, – мені завтра виплатять зарплату і віддам.

– В тебе був аванс п’ятого числа, – не витримала я.

– Ну що він, помре без своєї тисячі? Не капай мені на мозок. Роздула тут проблему.

Мені було гидко від чоловіка. Як він міг, як посмів обдурити свого сина? І що це взагалі за витівки такі – брати гроші у борг у дитини? У десятирічного хлопчика!

– Я на машину витратився, – боронився чоловік, – не в тебе ж просити! Ти ж таки жінка!

– Що означає “просити”? У нас є спільна карта!

– Я про неї забув, – просто відповів чоловік.

– У мами б попросив! В колеги! Та як ти додумався взагалі брати гроші у дитини?

Під моїм наглядом він віддав Артему тисячу гривень, син і не образився на нього. А я просто розчарована.

КІНЕЦЬ.