Коли мої батьки розлучилися, мені було лише 5 років. Мама виховувала мене сама, окрім основної роботи змушена була підробляти, щоб у мене було все необхідне.

Я дуже вдячна моїй коханій матусі за її турботу, виховання та підтримку. Адже саме вона не тільки любила мене і дбала про мене, а й завжди була поряд.

Батько в моєму житті жодної участі не брав. Як поїхав в інше місто, то жодного разу навіть не поцікавився, як росте його дочка. Єдина його участь у моєму житті – копійчані аліменти. Мій “татко” офіційно працював сторожем на пів ставки, влаштувався просто для того, щоб податки платити мізерні. Хоча бідною людиною він ніколи не був.

Мама розповідала, що батько добре грав на акордеоні, практично кожних вихідних його запрошували на весілля. Він складав цікаві програми з конкурсами, тож вів не лише весілля, а і ювілеї. На початку двохтисячних організував фірму з проведення свят, оформивши її на нову дружину. Справу поставили на потік, у фірмі працювало паралельно кілька бригад.

Людина, яка вважалася моїм татом, та його родина жили приспівуючи, збудували будинок, їздили відпочивати за кордон. Але, оскільки офіційно він працював (чи вважався?!) сторожем із маленькою зарплатою, сума виплат аліментів була смішно мізерною.

Навіть на день народження жодного разу він не надіслав подарунка. Просто жив своїм життям, а нас із мамою викреслив та забув.

Досі дивуюся, чому свого часу матуся не позбавила цю людину батьківських прав. Адже він не виявляв навіть найменшого бажання бути моїм батьком. Мабуть, мама переживала, що я почуватимуся неповноцінною.

Моя люба матуся купувала на мої дні народження завжди два подарунки й казала, що один з них передав мені тато. І під ялинку завжди клала додатковий подарунок, наче від нього. Я вдавала, що вірю, щоб її не засмучувати. Але завжди знала, що батькові я не потрібна.

Ще в дитинстві у шафі я знайшла коробку з листами. Мама просила колишнього чоловіка приїхати до мене, писала, що я потребую його уваги та піклування. Розповідала про моє життя та успіхи. Ці ж листи він надсилав їй назад із короткою припискою, що не хотів мого народження і, мовляв, нехай справляється сама. Якось матуся перестала писати, і коробка з листами зникла.

Я виросла, вийшла заміж. Звичайно, мама розповіла мені правду про батька, проте я знала її й раніше.

Якось на мій мобільний зателефонували з невідомого номера. Людина, яка представилася моїм татом, сказала, що дуже хоче познайомитися зі своєю єдиною дочкою і пропонувала зустрітися. Звісно, я йому відмовила. Який батько? Просто чужа, незнайома людина.

Дзвінки продовжувалися. Якось ця людина, яка колись була маминим чоловіком, заявила, що нова дружина пішла від нього, забравши фірму. Він інвалід першої групи, потребує лікування та дорогих ліків, а пенсію отримує копійчану.

Спробував отримати аліменти від своєї другої дружини, але вона найняла дорогого адвоката та фактично послала його лісом. І вишенька на торті – він платив на мене аліменти, тому зараз я зобов’язана його утримувати!

Звичайно ж, я відповіла, що він мені ніхто та утримувати його я не збираюся. Заблокувала його номер і на якийсь час забула про нього і всю цю безглузду ситуацію.

А нещодавно мене викликали до суду. Несподівано виявилося, що тато таки подав заяву про сплату аліментів на його утримання дочкою, тобто мною. Звичайно ж, я була не згодна!

Уявляєте, цей старий інтриган на суді розповідав історії, як він водив мене до цирку та в кафе на шоколадне морозиво крадькома, мовляв, колишня дружина забороняла йому бачитися з дочкою і налаштовувала мене проти нього. І лив крокодилові сльози, називаючи мене сонечком та коханою донечкою. Ось так брехливий, бридкий старий!

Найдивніше, що суддя йому повірила! Мене зобов’язали виплачувати аліменти до кінця його життя. Звичайно, мій адвокат стримав непомірні апетити тата, і сума аліментів вийшла близько двох тисяч гривень, враховуючи, що маю неповнолітніх дітей.

Але все одно я не розумію, з якого дива я зобов’язана платити гроші цій сторонній людині. Сказав би мені хтось це років 10 тому, не повірила б!

КІНЕЦЬ.