З чогось мама мого чоловіка собі вигадала, що я маю їй стати за доньку. Люди, мені 33 роки, троє дітей, я в шлюбі вже 10 років, виховуємо з чоловіком двох синів і донечку. І якщо досі цього не сталося, то з чого би зараз? Ми живемо з чоловіком окремо від батьків, в іншому місті. Приїжджаємо в гості у відпустку до його батьків, причому на всі дні, а мої живуть у тому ж місті, де й свекри, а я навіть у гості не можу сходити до них, бо, на думку чоловіка, маю його мамі допомагати. Тепер народилася дочка, а я не хочу взагалі, щоб вона брала її на руки. Скоро ми маємо поїхати до свекрів на три дні, а я вже не хочу, бо знаю, як все буде. Прийдуть друзі, я повинна буду накрити на стіл і зустріти людей, а Клавдія Орестівна весь цей час буде з малою і може ще піти з нею до своєї подруги
З чогось мама мого чоловіка собі вигадала, що я маю їй стати за доньку. Люди, мені 33 роки, троє дітей, я в шлюбі вже 10 років, виховуємо з чоловіком двох синів і донечку. І якщо досі цього не сталося, то з чого би зараз?
Ми живемо з чоловіком окремо від батьків, в іншому місті. Приїжджаємо в гості у відпустку до його батьків, причому на всі дні, а мої живуть у тому ж місті, де й свекри, а я навіть у гості не можу сходити до них, бо, на думку чоловіка, маю його мамі допомагати.
До своїх я можу приїхати в гості лише поза відпустками. Але це все таке, риторика. Головна проблема в іншому – від початку свекруха хотіла, щоб я стала їй дочкою, з онуками постійно приїжджала до неї, а не до моїх батьків, так мені це все і говорили прямо.
Пояснювала мама чоловіка це тим, що я з багатодітної родини, з чотирьох дітей, а у них син один і з донькою не вийшло. Так от, я мала, на її думку, замінити їй рідну дочку. На цьому ґрунті між нами з чоловіком постійно виникали суперечки.
І внучку вона хотіла з самого початку, але народилися онуки – я не вгодила. Коли ми у них у гостях з дітьми, то починається – я не так готую, і дітей виховую теж не правильно.
Клавдія Орестівна може спокійно дозволити дітям те, що ми заборонили. Мені це не подобається, я якийсь намагаюся стримати емоції, але в результаті все одно стається суперечка з чоловіком і з нею буває. Тепер народилася дочка, а я не хочу взагалі, щоб вона брала її на руки.
Скоро ми маємо поїхати до свекрів на три дні, а я вже не хочу, бо знаю, як все буде. Прийдуть друзі, я повинна буду накрити на стіл і зустріти людей, а Клавдія Орестівна весь цей час буде з малою і може ще піти з нею до своєї подруги і привезти мені потім дитину в істериці, так було з середнім синочком постійно.
Одним словом, від усього цього я відчуваю і провину, і злість, і якусь безпорадність – все водночас. Чоловікові сказати про це все не можу, він дуже ображається і дратується. Допоможіть порадою, що робити, як перебороти ці почуття?
Свекри просто не чують нас, коли просиш не давати дитині цукерки чи телефон, і таємно від нас це роблять. Діти потім розповідають, що так, грали, їли солодощі, а бабуся сказала, що батьки не дізнаються, бо це наш секрет.
Мене таке спілкування точно не влаштовує, а як щось змінити – не знаю.