Я прожила з чоловіком у шлюбі 25 років, у нас двоє синів, і живемо ми, начебто, добре, але є одна проблема – мій чоловік ніколи не дарує мені ні квітів, ні подарунків.

Так у нас в сім’ї вже заведено. І я думала, що це нормально, але зараз я влаштувалася на нову роботу, в колективі одні жінки. І коли вони розповідають, як їхні чоловіки їх подарунками обдаровують, я розумію, що щось таки у нас з чоловіком не так.

Одружилися ми доволі молодими, мені було 20 років, а Олег на рік старший від мене. Жили ми спочатку з його батьками в трикімнатній квартирі. Свекруха мене не любила, навіть на кухню не пускала, казала, що я погана господиня. А Олега постійно картала, що він помилився у виборі дружини.

Чоловік мовчав, нічого мені не говорив, але мені все це було дуже неприємно. Готувала я лише тоді, коли свекруха була на роботі. А я вдома весь час була, бо сиділа в декреті, спочатку з одним сином, а потім з другим.

І навіть коли молодший син підріс, мій чоловік був проти, щоб я на роботу виходила, бо треба було комусь старшого сина в школу водити, а молодшого в садочок.

Свекор мій вмів заробляти гроші, і з часом він збудував будинок, в який вони з свекрухою і переїхали. А свою квартиру вони нам залишили. Відтоді я вже полегшено видихнула, бо нарешті стала сама господинею у своєму домі.

З батьками чоловіка за 25 років у мене стосунки так і не налагодилися, мама чоловіка не втомлюється повторювати, що я не пара її синові, і що він міг вибрати собі щось краще, хоча ми з чоловіком дуже добре живемо, так що – що вона має на увазі, коли таке говорить, мені не зрозуміло.

Свекруха вважає, що мені задарма дісталася трикімнатна квартира, і мало кому так щастить. Але квартиру вони дарчою оформили на Олега, так що в разі чого, я і так не зможу на неї претендувати.

Сини наші вже дорослі, зараз старшому 23 роки, а молодшому 20, обоє ще неодружені, живуть з нами. На роботу я вийшла недавно, всього кілька місяців тому, бо вже набридло сидіти вдома. Чоловік і далі був проти, щоб я працювала, але цього разу я таки наполягла на своєму і влаштувалася на роботу. В магазині, який знаходиться поряд з моїм будинком, була потрібна продавчиня, і я подумала, що робота під боком, в разі чого додому можна забігти, і погодилася.

Колектив у нас в основному жіночий, мені це подобається, бо за ті роки, що я сиділа вдома, я скучила за таким спілкуванням. Та й, нарешті, я себе в порядок привела і купила собі трохи нового одягу, бо ж тепер соромно між люди в чому-небудь виходити.

Чоловік побурчав трохи, але, зрештою, змирився. Але тут виникла нова проблема – відколи я стала спілкуватися з іншими жінками, я по-іншому подивилася на наші з чоловіком стосунки, і зрозуміла, що не так у нас все і добре, як я собі думала.

За 25 років шлюбу я не отримала жодного подарунку від нього – нічого зовсім! В той час як інші жінки розповідають про шуби, діаманти, подорожі і так далі. Виходить, що мій чоловік мене не любить, якщо так на мені економить.

Я прийшла додому 6 березня ввечері, і прямо запитала чоловіка, що він планує мені подарувати на 8 Березня. Відповідь його мене дуже неприємно здивувала. Чоловік подивився на мене здивованими очима, і відповів словами своєї матері:

“Тобі в житті і так дуже пощастило, ти отримала трикімнатну квартиру. Інші про таке лише мріють”.

Мені так неприємно стало, що просто не можу переказати це словами. Виходить, що я через цю квартиру маю бути їм всім до кінця життя вдячна? Та інші чоловіки будинки будуть, по 2-3 квартири купують, і не докоряють цим своїм дружинам.

Я дуже засмучена, і навіть не через подарунки і гроші. Просто я зрозуміла, що мене в сім’ї не надто сильно цінують. Чи я себе накручую?

Джерело