Сонечко… Інакше називати свою наречену Сашко просто не міг!

Руденька Наталочка і справді була схожою на сонечко.

Яскравий колір волосся, ластовиння і красива мила посмішка.

Справжнє, добре, променисте сонечко, яке несе тепло і світло і заряджає всіх хорошим настроєм…

…Того дня друзі запросили Сашка на дачу. Компанія підібралася весела. Пікнік затягнувся і плавно перейшов у посиденьки біля багаття.

Вдень купалися, рибалили, а ввечері приїхали ще хлопці.

Коли до багаття підійшов усім знайомий Дмитро зі своєю сестрою, всі на мить застигли – здалося, що сонечко повернулося…

Рудоволоса усміхнена сестра Дмитра всіх вразила своєю зовнішністю та милою усмішкою.

Наталка не знала, як і поводитися. Уся увага була звернена на неї. Дмитро на захист сестри сказав:

-Ви що дівчат ніколи не бачили?

Сашко прийшов на допомогу:

-Наталко, а хочеш я тобі місячну доріжку покажу?

Наталка була рада піти десь у темряву, де її ніхто не бачив.

-Закохався, – пожартував один з хлопців.

А Сашко, взявши за руку дівчину, повів її на берег річки. Місяць повис над водою. Довга місячна доріжка блищала у воді. Тиша і лише плескіт води об берег. А вдалині біля багаття розташувалася вся компанія, а тут вони були тільки вдвох…

-Зачаровує видовище, чи не так? – сказав Олександр.

-Дуже красиво,- пошепки відповіла Наталка, ніби переживаючи гучним голосом порушити цю красу.

Наталка і Сашко мовчали, але здавалося, що саме в цій тиші і починає прокидатися те казкове почуття під назвою кохання.

У ночі лунала пісня…

Місячна доріжка блищала, лише рідкісні сплески риби порушували цю ідилію.

Раптом пролунало голосне:

-Агов, хлопці! Ми їдемо. Ви з нами?

Довелося повернутись. Наталка йшла попереду, ззаду плентався Олександр. Як не вчасно вони гукнули! Він не встиг сказати головного. На прощальне “бувай”, Наталка тільки кивнула і опустила очі, ховаючи сльози, що виступили. Вона не розуміла, чим сподобався їй цей хлопець, але серце шепотіло, що треба залишитися.

-Наталочко, ти їдеш? Батьки вже п’ять разів дзвонили, – квапив сестру Дмитро.

Наталка сіла на заднє сидіння, не озирнувшись на Сашка.

-Все, бувай.

І машина Дмитра рушила.

-Навіть номер не взяв, – з жалем сказав сам собі Олександр.

Потім повернувся до вогнища.

Роз’їхалися не всі. Декілька друзів залишилися на ранкову рибалку.

-Що, втекла рибка, – пожартував один із друзів.

-Та ну тебе! – відмахнувся Олександр і став підкладати в багаття гілки.

-Заспокойся. Дмитра номер у мене є. А дівчина справді нічого, гарна.

Номер Максим Сашку дав, але той так і не наважився зателефонувати. Він і сам не знав, чому так зробив. Це було не схоже на нього…

…Минуло два роки. Навчання поглинуло такі світлі та прекрасні спогади. Лише уві сні Олександр не раз бачив Наталку, своє руде сонечко…

Після захисту диплома Сашка запросив на весілля Дмитра.

Разом із друзями вони готували подарунки, жартували.

Весілля було у розпалі. Сашко озирнувся на гостей і раптом застиг від несподіванки.

-Це точно вона, – тільки й бурмотів він.

За два роки вона змінилася. Змінила зачіску. Ноги самі принесли Сашка до столика, де сиділа вона, його сонечко.

-Можна вас запросити на танець? – запитав він.

Наталка підвела голову і ахнула.

-Так, – тільки й змогла промовити вона.

Був повільний танець. Сашко не зводив погляду з дівчини, але вона не підводила очей, а коли підняла, то в них блищали сльози. Раптом вона зупинилася і побігла на вулицю.

Сашко, не розуміючи нічого, так і залишився стояти посеред танцполу.

Раптом поруч опинилися молодята.

-Довів Наталку? Два роки сумує за тобою, а ти так і не наважився подзвонити. Ех ти…

-Та я…

Наталку він знайшов у далекому кутку парку, що був біля ресторану. Вона сиділа в альтанці і плакала. Сашко тихо підійшов, обійняв її, подивився в очі, з яких ішли гіркі сльози, потім уткнувся в руде волосся і тихо промовив:

-Пробач мені, сонечко…

Більше слова були непотрібні. Наталка притулилася до нього, він обійнявши її, намагався заспокоїти.

Вони повернулися в залу, тримаючись за руку. У цей момент просто до них прилетів букет нареченої. Вони не очікували такого. Хвиля овацій, привітань…

Підійшов батько Наталки.

-Що ж ви не попередили, одразу б два весілля зіграли.

Наталка збентежилась і уткнулася в плече Сашка.

-А ми й самі не знали, – намагався виправдатися Олександр, знайомлячись з майбутнім тестем.

Наталка вступила в інститут. Через рік усі гості зібралися вже на їхнє свято.

За столом сиділо два сонечка, адже Олександр теж не поступався нареченій у рудині волосся…