Подружжя вже майже десять років чекало на дитину. А дива все не було. Жінка нарешті вирішила, поки є сили та бажання, взяти дитину з дитячого будинку.

Так вона із чоловіком стали частими гостями цього закладу. Наталі сподобалася дівчинка трьох років на ім’я Люба. Дитина народилася у неповній сім’ї. Мама любила заглядати в чарку, і так Любочка опинилася тут. Вдома умови були нестерпними.

До матері часто приходили різні чоловіки та влаштовували оргії. Тож дівчинка всяке бачила. Сьогодні, відкрила таємницю адміністратор закладу, мами вже нема у живих.

За місяць оформили всі документи та забрали дитину до себе. Дівчинка була дуже замкнена. На контакт не йшла ні з ким. Коли опинилася в новій сім’ї, Люба забилась у глухий куточок і ні на кого не реагувала.

Дівчинку просили, кликали, спокушали різними гостинцями — все марно. Зрештою вирішили дати дівчинці спокій — нехай трохи звикне до нових умов і сама вийде.

Точно — коли зголодніє. Проте Любочка запаслася твердим терпінням і не виходила з куточка до вечора. Спокусили дівчинку котиком, якого привели в будинок і підсунули просто під руки дитині.

Вона спочатку здивувалася, а потім трохи розслабилася та почала спостерігати за твариною. Кіт як знав про свою місію — сів за півтора метра від дівчинки і почав умивати свою мордочку лапою, щоразу її облизуючи.

Люба з цікавістю спостерігала за котом, а потім потихеньку почала наближатися до нього, простягнувши до нього свої худенькі рученята. Минали дні. А Люба й надалі була такою ж замкненою.

На їжу також не реагувала. Її другом був лише кіт. Вона охоче покидала свою схованку, щоб пограти з ним. Люди для неї ніби не існували. Так минув місяць, за ним ще один.

А дитина ніяк не розкривалася. Мовчки їла і йшла грати з котиком чи переглядала картинки у книгах. Якщо від неї щось вимагали, вона страшенно нервувала і влаштовувала істерики. Наталя не витримала, сказала, що з неї вистачить – дитина не підходить для життя у нормальній родині.

Треба повернути її назад у притулок. Саме в цей момент до них у гості приїхала бабуся, тобто мати Наталі, яка відчайдушно думала про подальше майбутнє Любочки. -Не роби цього. Кожній жінці потрібна дитина. Запам’ятай це. Тобі після цього не буде легше. Дитина травмована життям.

Їй ти допоможеш розкритися лише любов’ю та ніжністю. Відпочинь трохи, я дитину на тиждень візьму до себе, — так вирішила бабуся. Коли на вихідних подружжя поїхало відвідати Любу — дитину було не впізнати.

Вона сиділа поруч із бабусею і дзвінким голоском співала якусь дитячу пісеньку. Вирішили, щоб не травмувати далі дитину, бабуся поживе у їхній родині. День за днем дитина ставала все жвавішою.

Поступово Наталю назвала мамою, а Євгенія – татом. А через місяць дитину вже не впізнати. Ганяла по хаті, веселилася та веселила інших, грала у хованки, танцювала. Згодом Любочку віддали до дитячого садка. Вона нормально влилася у дитячий колектив. Була такою ж веселою та грайливою.

Особливо любила співати. Вихователі сказали, що дитина музично обдарована. Євген та Наталя були задоволені, що свого часу зробили такий вибір.

КІНЕЦЬ.