Мені 30, чоловікові 33 роки. Разом 4 роки, є маленька дочка, їй 1 рік.

З чоловіком завжди були хороші романтичні стосунки, ні сварок, ні скандалів, усі вважали нас чудовою родиною. Якщо були розбіжності, завжди вирішували розмовою чи хтось йшов на поступки.

Щодня в душі дякувала долі, за прекрасного чоловіка. Але 1,5 роки тому, коли була чекала дитину, він уперше з.

У мене шок, істерик не влаштовувала, тільки розмову, що таке ставлення до себе не потерплю, просив пробачення і водночас продовжував спілкування з тією жінкою. Холодне ставлення до мене, зате листування та зустріч з нею.

Загалом, заглиблюватися в подробиці не буду, факт є фактом. Свої почуття теж не описуватиму.

Я ніколи не вмовляла і не пропонувала залишитися зі мною, не маніпулювала дитиною, дала собі час і просто поспостерігала на таке ставлення до мене і зрозуміла його життя, його почуття, як хоче так  і чинить, що після всього що можу зберегти тільки батьківські стосунки, а між нами нічого не може бути.

Проте після того, як він мав стосунки з іншою, я не зможу бути з ним. Нехай по-дитячому це звучить, але навіть поцілунок не можу собі уявити.

Так от, за цей час, я нікому не говорила про все, що діється у мене в сім’ї, і всі думають, принаймні з боку моїх друзів та родичів, що у нас все гаразд. Не вмію я скаржитися і виносити сварки, обговорювати і мусолити такі теми.

На розлучення не бігла подавати, вважаю, він зруйнував сім’ю, йому цим і займатися, своїми руками я не позбавлятиму дитину сім’ї. Після появи донечки навіть трохи раніше почав просити пробачення, щоб пробачила, і зберегти сім’ю.

А я й так взагалі зберігаю її, і навіть клімат у сім’ї підтримую, ні скандалів, ні з’ясувань, нормально спілкуюся, ніхто не знає нічого, тато він хороший. Донечка здорова, вродлива, весела, любить нас.

Єдине, що я не можу бути з ним. Він намагається зберегти сім’ю і хоче повноцінних відносин.

А я ось не можу, і час уже минув, і розумію, що ні. Так само розумію, що довго такі стосунки не протримаються, і так прикро мені, що не можу через усе це переступити, і розумію, що після зради не зможуть бути такі теплі, ніжні стосунки, де були кохання та повага, як раніше.

І мені так важливо, щоб у донечки була повна родина. І на вигляд у нас так і є нібито все добре, але не можу я перебороти себе і розпочати повноцінні стосунки.

Не знаю, чи зрозумієте ви мене, але як на мене, якщо почати пробувати знову стосунки, на мене наринуть усі ті переживання, спогади про його вчинки, і я просто не витримаю цього. Та й не може бути, як раніше, після зради!

Як на мене краще зберегти добрі батьківські стосунки, ніж погані стосунки. Як хочеться щасливої родини для своєї дитини, але як? Отак у мене зараз.

КІНЕЦЬ.