Тетяна живе в шлюбі з Дмитром сьомий рік. Заміж вона вийшла ще зовсім молодою, адже вже чекала дитину. Але вона щиро кохала свого Дмитра, тому була дуже щаслива цій новині. Дмитро мав якісь почуття до Галини теж, але хто його знає, чи дійшло б в той раз до заручин, якби не новина про дитину. Як кажуть в народі – вже не відіграєш назад.

Щиро кажучи родина Тетяну від шлюбу відмовляла серйозно, навіть знаючи про дитину, адже ніхто не вірив, що Дмитро серйозно хоче одружуватися, і що з нього буде дуже хороший чоловік та батько. Батьки сказали Тетяні, що дитя самі виховати допоможуть, бо він не готовий до шлюбу, і не кохає її і це добре видно.

Але кохала Дмитра сама Тетяна і чути більше нічого не хотіла від рідних людей.

Та, на жаль, перші 4 роки шлюбу були для Тетяни зовсім поганими. Дмитро жив собі щасливим безтурботним життям. Міг аж вночі повернутися додому, міг пів зарплати принести лише, а міг просто навіть забути продукти купити, коли в холодильнику взагалі нічого не було, навіть вечері з чого зготувати, він звик, що йому прощається все, та й сама Тетяна закривала очі на це.

І з часом вже й Тетяна зрозуміла, що мама її була права. Навіть поява дитини не змінила Дмитра. Та Тетяна весь час надіялася, що чоловік все одно зміниться, він просто ще молодий, а з роками порозумнішає і все стане добре у них, адже не такий він вже поганий чоловік, бувають і гірші.

Та, звичайно ж, дива не сталося. Батько не звертав на малюка рівно ніякої уваги, на жаль.

Але якось рік минав за роком, дитина їх росла, все, звичайно, змінювалося, але тільки зовсім не в ту хорошу сторону, в яку так хотіла сама Тетяна. Відносини ставали все гірше в сім’ї, Дмитро жив повністю своїм життям і робив що хотів.

А Тетяна робила все, щоб зберегти свою сім’ю і, як радили на форумах усіх, “шукала причини в собі”: вона худла, записалася до спортзалу влаштовувала чоловікові смачні вечері при свічках, все робила вдома, працювала, сама займалася дитиною і покірно чекала, коли чоловік зміниться, подорослішає, стане відповідальнішим. Час минав, Дмитро залишався таким, яким був, а дружина не втрачала надії.

– Розлучитися з чоловіком завжди можна, у будь-який час, – усім намагалася довести Тетяна, наче виправдовуючись. – Спочатку потрібно спробувати налагодити стосунки, зробити все, щоб зберегти родину. Все-таки у нас дитина маленька, ми несемо відповідальність і перед нею.

І бувають хороші моменти ж у них в сім’ї. Загалом Тетяна до останнього плекала надію. Дмитро хоч для сина рідний батько.

А вже як закінчувався четвертий рік їх спільного життя, Тетяна побачила свого чоловіка з іншою жінкою, у неї наче світ перевернувся, до неї стали доходити різні недобрі чутки. І тоді вона вперше подивилася на свого чоловіка зовсім іншими очима. Вона зібрала свої і дитячі речі та поїхала з дитям жити до своєї рідної мами.

Дмитро продовжував жити своїм життям, лише телефонував інколи, він думав, що Тетяна його ніколи не залишить, передумає і повернеться скоро. Але дружина й не думала повертатися до чоловіка.

Поживши деякий час один, Дмитро зрозумів, що він може втратити і одного дня поїхав до тещі. Він щиро просив Тетяну повернутися додому, обіцяв, що відтепер буде зразковим чоловіком, говорив, що щиро кохає її і більше ніколи не повторить помилки, яку зробив всього раз в житті і то була просто випадковість.

І Тетяна, на ці вмовляння, повірила йому, повернулася до нього додому.

І тоді Дмитро дійсно змінився в кращим чоловіком: став більше заробляти, гуляти з дитям, готувати їжу смачну, допомагати дружині з прибиранням, водив по вихідних Тетяну в ресторан.

Але змінилася сама Тетяна, дуже змінилася. Тепер вона не відчувала тих щирих почуттів. В середині була пустка, вона за цей час не могла пробачити чоловікові зраду і не могла нічого з цим вдіяти, та жінка і її чоловік постійно незмінною картиною стояли в неї перед очима в уяві її. Вона все ніяк не могла забути цього і щодня це почуття образи наростало. З часом почуття, до колись рідної людини, зникли зовсім.

І на сьомому році сімейного життя Тетяна, на превелике здивування родини, повідомила всім, що хоче розлучитися з чоловіком. Уся родина не могла зрозуміти в чому справа і щиро дивувалися її рішенню. Адже в них все так добре було, Дмитро став ідеальним чоловіком та батьком.

Приходила мати до Тетяни, просила, плакала, та Таня настоєна рішуче, не хоче вона більше жити у такому шлюбі, не може вона жити у такому шлюбі. Хіба можна таке пробачити? Невже можна пробачити зраду чоловікові, навіть, коли він вибачився і став хорошим та турботливим чоловіком? Невже дійсно таке легко пробачити має кожна жінка?

Джерело