Вдома на Зоряну і справді чекав сюрприз, і навіть не один. Перше, що вона побачила – це валізи в коридорі. На кухні сидів Вадим, її молодша сестра Тетяна, і мама, яка була готова все пояснити своїй старшій доньці. – Присядь, Зоряно, – тихо сказав Вадим. – Розмова буде нелегка. Тетяна дитину чекає. Від мене. Після цих слів Вадим подивився на Тетяну і тещу, і сказав, що далі вони мають продовжити сімейну нараду, і вирішити, що робити далі, а він, тим часом, піде і прогуляється. Наступні події Зоряна пам’ятає
В автобусі Зоряна гірко плакала. Дорога до Парижу не близька, напевно, і на кордоні доведеться постояти, але вона спіймала себе на думці, що їй просто байдуже.
Байдуже, що буде далі.. Бо після всього, що сталося, вона просто і не уявляє, як їй тепер будувати своє життя.
В голові крутилися мамині слова:
“Ти маєш його відпустити. Сестра твоя дитину чекає, а ти так і не змогла подарувати чоловікові спадкоємця”.
В той вечір Зоряна дуже поспішала додому, бо свій 30-річний ювілей хотіла відзначити в колі найближчих їй людей.
Вадим сказав, що вдома на неї чекає сюрприз. От тільки голос у нього, чомусь, був не дуже веселий.
Але Зоряна подумала, що він це так спеціально сумно сказав, щоб була інтрига.
Жінка йшла додому, і гадала – що цього разу подарує їй її коханий чоловік? Айфон чи ті сережки з діамантами, які їй так сподобалися?
З чоловіком Зоряні пощастило, він був доволі забезпеченою людиною, а головне – не жадібним, так що дружина могла і не працювати навіть.
Та Зоряна ходила на роботу заради того, щоб почуватися потрібною і впевненою в собі.
Єдиною серйозною проблемою у подружжя була відсутність дітей.
Вони зверталися до багатьох лікарів, але ті лише руками розводили, казали чекати і сподіватися на краще, бо чогось серйозного, що заважало б їхньому батьківському щастю, вони не бачили.
Вдома на Зоряну і справді чекав сюрприз, і навіть не один. Перше, що вона побачила – це валізи в коридорі.
На кухні сидів Вадим, її молодша сестра Тетяна, і мама, яка була готова все пояснити своїй старшій доньці.
– Присядь, Зоряно, – тихо сказав Вадим. – Розмова буде нелегка. Тетяна дитину чекає. Від мене.
Після цих слів Вадим подивився на Тетяну і тещу, і сказав, що далі вони мають продовжити сімейну нараду, і вирішити, що робити далі, а він, тим часом, піде і прогуляється.
Наступні події Зоряна пам’ятає як у страшному сні. Сестра винувато плакала, показувала на свій живіт. А мама переконувала, що їй треба відступитися від чоловіка, з яким прожила майже 10 років.
– Дитині батько потрібен, тому ти повинна відступитися, – торочила мама. – Ми з Тетяною тут тобі уже і валізи зібрали, поживеш поки у нас з батьком, а далі сама вирішиш, що робити.
Розлучення було швидким і дуже болючим. Зоряна вирішила, що поїде за кордон, у Францію, куди її вже давно кликали закордонні партнери.
Робота, в яку вона поринула з головою, дала можливість їй відволіктися від сумних думок, а з своїми рідними людьми, які так підло і несправедливо вчинили з нею, вона перервала будь-який зв’язок.
Але родичі таки з’явилися в її житті, через рік, коли у Зоряни вже все владналося в новій країні, і у неї навіть з’явився тут дуже достойний чоловік, Франсуа, який був керівником фірми, де вона працювала.
Першою зателефонувала мама, стала плакатися, що у Тетянки з Вадимом життя не клеїться, і навіть народження дитини нічого не змінило – Вадим хоче розлучення.
– Це все через тебе, бо він тебе не може забути, – плакалася у слухавку сестра.
Не забарився з дзвінком і сам Вадим.
Він плакав, просив пробачення, визнав, що допустився величезної помилки, яка усім життя зіпсувала, але просив Зоряну його пробачити і повернутися до нього, бо без неї йому і життя не миле.
“Зрадників пробачати не можна”, – твердо наголосив Франсуа Зоряні.
“А може, воно і добре, що Вадим так вчинив, бо інакше ти б не стала моєю”, – посміхнувся він.
Правду кажуть, що ніколи не знаєш, де знайдеш, а де загубиш.
А на чужому нещасті таки щасливим ще ніхто не став.