Коли ми з чоловіком тільки чекали нашого первістка Мирона, моя мама відразу заявила, що приїде нам допомагати. Свекруха теж підтвердила своє бажання допомогти. Тому, коли Мирон з’явився, я дуже чекала на маму. А ось Людмилу Георгіївну бачити не дуже хотіла.

Живемо ми у великому місті, а наші мами у селищах. Я мало спала з маленькою дитиною і мало що встигала по дому. Я була дуже рада приїзду своєї матері. Насамперед вона вирушила на кухню. Я збиралася покласти сина в ліжечко, тому що він готовий був заснути, але мама заперечила:

– Навіщо ти його вкладаєш? Хіба тобі треба щось робити? Готуватиму я. Тому сиди з сином, не лінуйся!

І я слухняно продовжила носити Мирона на руках. Навантаження, звичайно, було немаленьке, адже мій синок величенький хлопчик. Як тільки дитина заснула, я вирішила теж відпочити.

Але тільки-но я заплющила очі, як мама посмикала мене за плече. Вона вказала мені рукою на гору непрасованої білизни:

– Бери-но праску, люба. Бо чоловік прийде, а в тебе ціла гора. А я поки підмету і підлогу помию.

Мені страшенно хотілося спати, але не послухатися мати я не могла. Адже вона така молодець, приїхала мені допомагати. Поки вона мила підлогу, то не перестаючи говорила про це.

– Ти, Віка, ледарка у мене. Добре хоч я приїхала на допомогу, а то б ти взагалі не впоралася.

Щойно гора білизни була попрасована, Мирон прокинувся. Мені треба було йти з ним на прогулянку.

– Мам, одягни його, будь ласка, а я поки сама зберуся, – попросила я.

– Ось ще яка пані. Сама давай. Ти мати чи хто? Та й куди тобі збиратися сильно, – повчально відповіла мама.

Я зітхнула і почала збирати сина. Потім почала одягатися сама. Мирон почав плакати, бо йому було спекотно.

– Віка, ну чого ж ти в мене така недолуга, дитину зовсім замучила! – не заспокоювалася мама і, швидко накинувши на себе пальто, вийшла з малюком надвір.

Весь час перебування у мене, мати постійно критикувала мене. Коли подруги, що народили, розповідали про те, наскільки легше жити за допомогою батьків, я просто не могла повірити їхнім словам. Моя мама постійно допомагала, але від її допомоги мені ставало важче.

Я взагалі перестала спати, тому що на будь-який писк малюка мала терміново брати його на руки. Мити немовля потрібно було двічі на день, годувати чоловіка слід було різноманітно. Готувала страви мама, але чистити картоплю, мити гору посуду і збивати крем треба було мені.

– Втомилася я в тебе дуже, поїхала я, дочка, додому. Сподіваюся навчишся сама з господарством справлятися, – сказала якось мати. Я ледве стримала радісний вигук.

І справді, щойно вона поїхала, жити мені стало набагато легше. Чоловік виявився зовсім не вибагливим і не вимагав трьох страв на вечерю. А ще він легко мив посуд за собою та за мною. І до дитини вночі вставав, якщо треба було змінити підгузок.

“Відпочивала” я так майже місяць. Але одного разу пролунав грім серед ясного неба. До нас приїхала свекруха. Якщо вже від маминої допомоги я так втомлювалася, то що ж чекало на мене тепер?

Людмила Георгіївна була не пристосована до ведення домашнього господарства. І взагалі вона вважала за велику честь сам факт свого приїзду в гості. Невже я мала обслуговувати її? Невже мене знову почнуть соромити за гори білизни, яку я не встигла попрасувати?

– Віка, я давно не була в місті. Хочу прогулятись. Ти вже вибач, сьогодні не допоможу тобі нічим, – сказала Людмила Георгіївна першого ж ранку. Я навіть зраділа цьому. Прийшла вона ввечері та принесла в контейнері м’ясо та салати.

– Я заскочила до ресторану та пообідала. Тобі ось теж вирішила взяти, будеш? – спитала свекруха.

Я з вдячністю поїла смачного м’яса та залишила чоловікові на вечерю. Чудово! Сьогодні мені не потрібно буде готувати вечерю. Достатньо легкого гарніру до готової телятини.

Побачивши мене з праскою, свекруха пирхнула. Вона сказала, що коли у неї були діти зовсім маленькі, вона прасувала їм одяг тільки в лікарню. А вже пелюшки прасувати та домашні повзунки – це неймовірна дурня.

За тиждень, який Людмила Гергіївна провела у нас, вона лише одного разу погуляла з Мироном. Вона вбрала онука у модний костюм, який сама купила, поклала малюка у візочок і пішла гуляти годин на п’ять. Це була найкраща допомога, яку я могла очікувати.

Отак у нас і вийшло, що моя мама, яка жодної хвилини не сиділа на місці, змусила мене втомлюватися ще більше. А ледарка та егоїстка свекруха навіть покращила моє життя в декреті на цілий тиждень!

КІНЕЦЬ.