Все життя у мене складалося враження, що з усього оточення Євген, мій чоловік, подобається лише мені.

Заміж я вийшла пізно, в тридцять три роки. На той час батьки вже зовсім зневірилися і здається були готові прийняти будь-якого зятя, аби тільки він був.

Як тільки я в розмові згадувала якесь чоловіче ім’я, мама відразу запитувала:

– Це хто, твій наречений? Доглядає за тобою? Зустрічаєтесь?

А потім у мене з’явився Євген. Я привела його знайомитись з батьками в повній впевненості, що вони будуть щасливі. Тож здивувалася, коли мама мені потім сказала:

– Ти певна, що хочеш за нього заміж?

На моє запитання, що з ним не так, вона так і не змогла дати чіткої відповіді. Тому я вирішила, що вона просто за мене переймається. Але й моїм подругам Євген також не сподобався. І знову-таки жодна з них до ладу не змогла пояснити, що її не влаштовує. Спільне враження висловила Даша:

– Просто він каламутний якийсь у тебе. І, швидше за все, самозакоханий егоїст.

Проте, така характеристика не змогла перешкодити моєму коханню, і за рік після знайомства ми зіграли весілля. Коли виходиш заміж після тридцяти, та всі твої подруги вже вдруге розлучаються, а їхні діти до школи йдуть, дуже хочеться, щоб твій шлюб склався ідеально.

Тому, якщо я й помічала у свого чоловіка якісь недоліки, то намагалася знайти їм виправдання. Наприклад, Женя практично ніколи не дарував мені квіти, та й загалом був скупий на подарунки.

– Та я ніколи квіти й не любила, – відповідала я подругам. – Кому вони взагалі потрібні? Зав’януть за три дні. Ми краще ці гроші на нову кухню відкладемо.

Але звичка рідко дарувати мені подарунки – не найголовніший недолік мого чоловіка. Найбільше мені не подобається, що він може ставитися до мене, як би це сказати, трохи байдуже. Наприклад, одного разу я попросила Женю зустріти мене з вокзалу. Я їздила на весілля до подруги, а поверталася о третій ранку.

Чоловік сказав, що забере мене машиною. Але коли я приїхала, у призначеному місці нікого не було. Я злякалася, раптом чоловік потрапив в аварію чи щось подібне. Якось додзвонилася йому з п’ятого разу.

Женя сонним голосом сказав, що втомився після роботи та не схотів мене зустрічати. Мені довелося викликати таксі, і саме в цей час їх було небагато. Додому я потрапила лише через годину, дуже втомлена і замерзла. А чоловік за це навіть не просив вибачення.

І таких випадків було багато. Але щоразу я намагалася вставати на бік чоловіка, виправдовувати його як у своїх очах, так і в очах друзів та близьких. А потім сталося те, що ці очі мені розплющило.

Ми чи не вперше у житті поїхали у відпустку. Я заздалегідь все спланувала і продумала, щоб ми могли весело провести час. У тому числі взяла для нас прогулянку з дайвінгом. Якщо говорити коротко, там суть у тому, що спочатку ми проходимо підготовку, тренуємось, а потім вже їдемо пірнати парами.

І ось протягом цього заняття Женя постійно кидав мене. Якщо решта групи пливла вперед, а я відставала, то чоловік на мене не чекав, а плив з усіма. При тому, що інструктор чітко сказав на початку заняття, ми повинні триматися парами та стежити за своїми партнерами.

Якоїсь миті я дуже злякалася. Женя побачив, що я не можу впоратися із ситуацією і не встигаю за рештою. Але замість того, щоб допомогти, чоловік просто відвернувся і поплив далі.

А я якийсь час провела зовсім одна, поки інструктор не помітив, що мене нема. Потім він жорстко відчитав мого чоловіка, що так не роблять, що мета заняття в тому і полягає, щоб усі працювали в команді.

Я тоді чітко зрозуміла, що живу з людиною, якій на мене начхати. Навіть у таких серйозних ситуаціях, де йдеться про життя та здоров’я.

І ось я вже майже місяць виношую думку про розлучення. Але як уявлю, скільки мені доведеться вислухати від друзів та близьких, які будуть повторювати “а ми ж тобі казали, що він такий!”, так стає соромно і шкода себе.

КІНЕЦЬ.