Ми з Танею познайомилися випадково. Мені треба було заїхати до друга, а ще купити бігові кросівки. Потрібний мені магазин знаходився якраз у сусідньому будинку від будинку друга. Поки я розглядав різні моделі, мій погляд випадково впав на дівчину, яка працювала продавцем у магазині.

Вона була чарівна: з довгим каштановим волоссям, зеленими очима та витонченими рисами обличчя.

Я попросив показати мені модель кросівок, яку мені рекомендували. Дівчина виявилася дуже доброзичливою та чуйною, і ми швидко знайшли спільні теми для розмови. Коли я розплачувався, вона запитала, як часто я бігаю.

— Намагаюся бігати кілька разів на тиждень, — відповів я.

— Я теж люблю бігати, — сказала вона, — може, якось побігаємо разом?

– Я б з радістю! – засяяв я.

Ми обмінялися номерами телефонів і наступного дня зустрілися у міському парку. За кілька місяців вона вже була моєю дівчиною. Тепер ми не лише разом бігали вранці, а й загалом проводили багато часу.

Таня іноді залишалась у мене ночувати. Вона винаймала кімнату в квартирі у знайомої. І якщо ми затримувалися на побаченні, то Таня їхала до мене, щоб не турбувати господарку пізнім поверненням.

Через рік стосунків я набрався сміливості і зробив пропозицію Тані. Звичайно, я почув у відповідь так. Ми домовилися, що весілля робитимемо за півроку. Потрібно ще накопичити грошей на свято.

І майже відразу після заручин я запропонував нареченій переїхати до мене. Дуже здивувався, коли почув категоричну відмову.

— Мені зручніше винаймати кімнату, звідти до роботи трохи ближче. Та я не впевнена, що взагалі варто з’їжджатися.

— Ну, як хочеш, переїдеш тоді до мене після весілля! – з радістю запропонував я.

— Ні… Ти розумієш, я після весілля до тебе не переїду.

Тут я дуже здивувався. Як це не переїде? Ми так і житимемо порізно, навіть будучи чоловіком і дружиною? Все це звучало дуже дивно. Я хотів розпитати Таню детальніше, але тут мені зателефонував начальник із якимось терміновим робочим питанням.

Декілька днів усе було як завжди. Ми з Танею зустрічалися ввечері та йшли гуляти, а потім іноді ночували у мене. Під час такої ночівлі я й пожартував, що було б непогано, якби вона хоч зубну щітку перевезла до мене.

— Котику, я ж сказала, що не буду в твою квартиру переїжджати.

– Та що не так? Ремонт не подобається? Давай разом переробимо!

– Не в ремонті справа.

– А в чому тоді?

– Це твоя квартира, а не моя. Тому переїжджати я сюди не буду.

— Ну, після весілля це буде наша спільна квартира.

— Дарсу на половину житлоплощі напишеш? – підколола мене Таня.

– Ні, навіщо. Квартира взагалі на мою маму записана, не мене.

Таня хитро посміхнулася і сказала, що це її не дивує.

— Тоді тим паче не переїду. Щоб не тільки ти, а ще й твоя мама мені щоразу тицяла, що це не моя квартира. У нас у сім’ї таке було неодноразово. Маму, вагітну мною, тато виганяв під час сварки зі своєї квартири. Тітка Наталка пішла з двома дітьми в нікуди, бо квартира була дядька Колі. Сестра моя двоюрідна теж постійно вислуховує від хлопця, що вона у його квартирі ніхто.

— Та не збираюся я тобі нічого такого казати! — розлютився я, мені було дуже прикро, що мене порівнюють із якимись поганими родичами.

— Це ти зараз так кажеш!

— Ну, як мені переконати тебе, Таня? Що ми тоді робитимемо, так і будемо до кінця життя нарізно?

– Чому до кінця життя? Ось я назбираю початковий внесок на іпотеку, куплю свою квартиру. І ти можеш переїхати до мене.

— Тань, та з твоєю зарплатою п’ятдесят тисяч років двадцять збирати доведеться.

– Інакше я не згодна!

Після цієї розмови я вже подумую попросити заручне кільце назад. Таню я люблю, але не готовий творити сім’ю на таких дивних умовах. Чи бачите, вона до мене не переїде, а я мушу потім до неї переїхати. Маячня якась. Дуже неприємно, коли кохана дівчина так до мене ставиться.

КІНЕЦЬ.