Жанна Геннадіївна багато років пропрацювала у чоловічому колективі.

Квіти додому оберемками носила!

Чоловік звик, не ревнував, та й Жанна приводу не давала.

У неї сім’я на першому місці, чоловік коханий, синочок у них школу закінчує. І все гаразд…

Якось викликав Жанну генеральний директор. І без будь–якої передмови почав:

– Жанно Геннадіївно, голубонько, я знаю вас багато років і хочу попросити про одну послугу… Тільки між нами я вам дуже довіряю!

Приятель мій старшу дочку свою попросив прилаштувати.

Вона раніше десь уже працювала, але досвід роботи невеликий. Візьміть її до себе помічницею?

Навчіть всьому, що знаєте, це моє до вас особисте прохання!

– Добре, звичайно Валерію Івановичу! Помічниця мені потрібна, роботи багато. А посадимо її де?

– Посадимо у ваш кабінет, Жанно Геннадіївно. Ну не до мужиків же ж саджати дівчину?! Так що ідіть голубонько. І скажіть кому треба, щоб робоче місце новенькій організували.

Від керівництва йшла Жанна трохи здивована і засмучена…

Ну це ж треба, малу якусь їй у кабінет підсадити! Та ще й вчи її! Це ж що значить, директор їй заміну потихеньку готує?

Та Жанні до пенсії ще гарувати й гарувати! Ну треба ж!

Жанна йому вірою й правдою… Вона стільки років на підприємстві, а він їй ось так!

Одним словом, у Жанни Геннадіївни вже заздалегідь склалася не дуже приємна думка про нову працівницю…

Назавтра викликала Жанна Геннадіївна робітників, щоб друге робоче місце у кабінеті влаштувати.

Шкода їй було до свого кабінету другу людину садити, але що робити – керівництво наказало.

Через кілька днів нова співробітниця вийшла на роботу.

Жанна Геннадіївна здивувалася, думала дівчина молоденька, а прийшла жінка років під сорок, не набагато за саму Жанну молодша!

Усміхається, трохи повненька, привітна…
До знайомства з нею, Жанна Геннадіївна вирішила з жінкою тільки по роботі спілкуватися. Теж мені, мовляв, доньку старого знайомого їй підсадили!

А прийшла Ганна і вони якось непомітно, слово за слово і розговорилися.

Виявилося, що Ганна була одружена з бізнесменом, не дуже великим, середнім. Не працювала, дітьми займалася, на чоловіка коханого з роботи чекала.

Старший син школу закінчив, молодший ще навчається…

…А якось Ганна, як завжди, сиділа вдома сама. Настрій в неї з самого ранку був чудовий.

Вона наварила борщу, наваристого з мʼясцем і вирішила ще пампушок до нього спекти. З часничком! Чоловіка коханого ввечері побалувати.

Ганна глянула – а борошна нема! Пішла вона в магазин та так і набрала два важкі пакети продуктів.

Ганна зайшла в квартиру, дивиться – на кухні світло світиться і її чоловік за столом сидить.

– Ой, привіт коханий! – сказала Ганна. – А що це ти так рано?!

– Знаєш, Ганно, – сказав чоловік. – Я зараз знову піду… У мене є інша жінка. Вже давно. Прощавай.

Ганна так і застигла з пакетами в руках. А чоловік обернувся до неї вже на порозі.

– Ти Ганно, – каже. – Запустила себе повністю! Не розумію навіть – поки я кар’єру робив, то ти чим займалася?!

Ти зовсім не та Ганна, яку я полюбив колись! Та була задерикувата, амбітна, хлопці голови так і обертали, заздрили мені.

Опустилася ти Ганна, а шкода! Синам допомагати не відмовляюсь, але з тобою більше жити не зможу!

І пішов він до тридцятирічної бізнес–леді, з якою на роботі рік тому познайомився…

Добре квартира була батьків Ганни. Вони, щоб їм не заважати, за містом жили на дачі.

Через кілька тижнів спілкування Жанна Геннадіївна запропонувала їй:

– Ганно, ну що ти все викаєш мені, давай на «ти», га?! Ми майже ровесниці, і син у мене приблизно такого ж віку, як твої. Та й на життя однаково дивимося. Це для інших я Жанна Геннадіївна, а для тебе тепер – просто Жанна!

Ганна з радістю погодилася. Вона виявилася дуже спритною і кмітливою. У роботі від неї користь була, але найбільше Жанна була рада несподівано–раптовій подрузі…

У неї зі шкільної парти подруг не було. А тепер, після відвертих оповідань Ганни, Жанна про свої стосунки з чоловіком задумалась.

Не такі вже вони й хороші, як їй здавалося? Або вона даремно спокушалася і була така самовпевнена?

– Жанно, уявляєш, я ж, недолуга, свого переконувала, що окрім нього мені ніхто не потрібен, що він той самий–самий, – продовжувала Ганна відверто. – Мені все здавалося, що він у собі не впевнений, його підтримати треба.

Видно їй треба було виговоритися, раніше щось не було з ким…

Все її життя займали дім, сини та чоловік коханий. А тепер її батьки з дачі повернулися, допомагають у всьому. І в Ганни немов друга молодість почалася. Вона вільна жінка з освітою.

Стаж роботи правда маленький, вона майже не працювала. Швидко у декрет пішла, потім другий син народився.

Чоловік бізнес почав розвивати, йому допомагала. А потім вирішили, що Ганні працювати не треба. Краще хай вона домом та дітьми займається.

Але все–таки Ганна щось пам’ятає по роботі і легко все нове запам’ятовує.

І вона Жанні дуже вдячна, що вона їй допомагає. Ганна незабаром запросто зможе працювати.

– Жанно, а ти своєму чоловікові все про себе говориш, нічого не приховуєш? – якось запитала Ганна. – Тільки ти не подумай, що я натякаю. Просто в нас тут одні мужики, і вони часто залицяються. Твій, напевно, ревнує?

– Ні, мій зовсім не ревнивий, – засміялася Жанна.

А потім задумалася – а чому її чоловік не ревнує? Він що такий спокійний? Чи байдужий? А може, вона сама прогляділа щось?

Вирішила, що вона така крута, головний економіст… А вдома тут нещодавно з душу вийшла у халатику, перед дзеркалом волосся розчісувала.

Відчуває – дивиться хтось, обернулася – Борис. І дивний дивний погляд.

Раптом Борис порівнює її з іншою жінкою?! Їй раніше це й на думку не спадало!

Вона жінка у собі впевнена, звикла тут своїми командувати, от і вдома так само. Треба придивитися до чоловіка, раптом щось не так!

Не дарма ж кажуть, що жіночий вік короткий, а мужик завжди наречений…

Не думала Жанна, що такі думки в неї зʼявляться .

Ганна ж у чоловічому колективі просто розквітла. Навіть пострункішала від старань і переживань, що з роботою не впорається.

Увечері Жанна Геннадіївна в душі закрилася і почала себе в дзеркало розглядати. Начебто все не так вже й погано, і чого вона так раптом розхвилювалася?

На жіночий день чоловіки вітали Жанну та Ганну. Як завжди шикарні букети квітів та по коробочці з подарунком.

Ганна була у захваті від таких привітань. А трохи згодом один зі співробітників, Петро Григорович, зголосився Ганну додому провести.

Давно він уже на неї заглядався, запропонував допомогти довезти квіти та подарунки.

Жанна ж на цей раз ні букети, ні подарунки додому брати не стала.

Згадала, як років десять тому Борис купив їй оберемок перших весняних тюльпанів на жіночий день.

А вона з роботи машиною привезла дорогі елітні букети, стала їх першими у воду ставити. Борис тоді посміхнувся.

– Жанко, а ти крута стала, куди ж мені тягатися з твоїми мужиками! – і відніс тюльпани на кухню…

І після цього Борис їй квіти дарувати перестав – їй же дорогі букети і так дарували.

А потім Борис перестав їй говорити компліменти, адже Жанна періодично йому розповідала, як то один, то інший чоловік з роботи їй приємні слова говорив.

А Жанна нічого й не помічала, наче так і треба!

Жанна Геннадіївна поставила подаровані колегами букети у вази. Потім переодяглася в нову синю сукню.

Колись давно в неї була схожа, Борису дуже подобалася. Зателефонувала чоловікові, що вона сьогодні без машини, зачинила кабінет і пішла додому.

Борис зустрів її на півдорозі і здивувався:

– Жанно, ти сьогодні без подарунків? Щось трапилося? Ти така гарна в цій сукні, ходімо швидше додому, – і обійняв її.

Жанна пригорнулася до нього.

– Борюсику, а купи мені тюльпани, пам’ятаєш, як раніше?

Чоловік глянув на неї здивовано, а потім розсміявся:

– Жанночко, моя ти кохана, звісно куплю!

…Через пів року Ганна сказала Жанні по секрету, що виходить заміж.

– Слухай, я така вдячна долі, я стала іншою людиною! Точніше, я знову стала сама собою, уявляєш?!

Жанна посміхнулася подрузі.

– Уявляєш, який збіг, спілкування з тобою мені теж добряче допомогло розібратися в собі!

…Зовсім не випадково одного разу з’являються в нашому житті саме ті люди, і саме тоді, коли ми найбільше потребуємо уроку, який вони несуть з собою…