Мій чоловік сприймається як самовідданий батько, який займається своєю дочкою від попереднього шлюбу і при цьому нехтує нашою дитиною.

Через таку нерівність уваги я почувала себе ізольованою у своїй власній сім’ї. “Твій чоловік почне виявляти увагу до вашої доньки, як тільки вона ще трохи підросте і виявлятиме інтерес до навколишнього світу.

Тоді татко стане її провідником у цей дивний світ, ось побачиш,”, – заспокоювала мене мама, але я так і не змогла переконатися в цьому, почуваючи себе затьмареною його минулим.

Народження нашої дочки мало що змінило в його очах: він продовжував приділяти першорядну увагу своїй старшій дочці, Марії, навіть включив її до нашої родинної відпустки.

Поїздка, призначена для згуртування сім’ї, закінчилася тим, що мій чоловік і Марія проводили час окремо від нас, дотримуючись свого власного розкладу та інтересів.

Мій очікуваний сімейний відпочинок перетворився на самотність, адже весь день я сиділа одна в номері зі своєю донькою, поки вони насолоджувалися різними розвагами.

Відсутність чоловіка перетворила нашу відпустку на просту зміну обстановки, коли я, як і раніше, несла повну відповідальність за нашу дитину, позбавлена якихось спільних батьківських обов’язків чи відпочинку.

Наслідки цього змусили мене засумніватися в сутності нашої сім’ї, коли участь мого чоловіка стала здаватися умовною, коли його переваги і потреби старшої доньки були пріоритетнішими від нашого спільного благополуччя.

Розмірковуючи про цей розрив, я все більше схилялася до розлучення, розмірковуючи про майбутнє, в якому, можливо, боротьба посилиться, але ми з дочкою зможемо знайти більш збалансовану та уважну сімейну динаміку.

КІНЕЦЬ.