Нагулявшись досхочу я повернулася до доньки, яку виховувала мама. Але довіри до мене не було, кожен мій крок з дитиною вона контролювала, бо щось я зроблю Діанці не так. Так мене це дратує, але діватись мені нікуди, бо ні освіти ні роботи в мене немає. А недавно так взагалі, мама привела в дім чоловіка, старшого від мене на вісім років, і каже, що це краще ніж нічого. Куди мені бігти? Що робити? Невже те, що я Діанку привела на світ так рано, тепер буде відбиватися мені до кінця життя?

Сталося так, що я рано привела на світ дитинку. Признаюся чесно, тоді мені було не до дітей, в голові моїй були ще гульки.

Тому було часто й таке, що я залишала дитину і йшла з подружками і не тільки на цілу ніч… Тоді я сприймала свою Діану, як сестру і не приділяла їй достатньо часу.

Моя мати ж дуже піклувалася про дитину і часто робила все аж занадто. Прийшов момент я почала проявляти увагу до дитини, а моя мама сприйняла це дуже негативно.

Вона не хотіла відпускати онуку і завжди знаходила те, що я роблю не так. То сильно одягнула, то не так нагодувала, то не так погралася з дитиною.

Спочатку я дійсно підкорялася порадам матері, але коли лікар мені сказав, що деяких з тих порад можна і не дотримуватися, то почала чинити опір.

Хоч опиратися мамі це не найлегша справа, я живу в маминій квартирі без освіти, без роботи, без чоловіка і з дитиною на руках, звісно я від неї залежу. Хлопець від якого я привела Діанку на світ її не визнає, тож зовсім ніяк не допомагає нам фінансово.

Я думала Андрій одумається, коли на світ з’явиться донька, але його і це не зупинило.

Я довгий час роздумувала над переїздом від батьків, але відсутність заробітку мене зупиняло. З маленькою дитиною на руках я не зможу повноцінно працювати, а без цього не зможу і орендувати якусь кімнатку.

Я думала про гуртожиток сімейного типу, але все-таки не хочеться доньку виховувати в таких умовах, хоча з кожним днем життя з матір’ю стає все гірше і гірше.

Мама напевно вже і сама не рада, що приходиться мене забезпечувати, але такого я від неї не очікувала.

Я народила рано, а батько дитини мене покинув. Сталося так, що я опинилася залежною від власної матері і напевно їй вже і самій це набридло, але не до такої ж степені.

Приходить сьогодні мама і приводить в дім не дуже привабливого чоловіка. Степан старший від мене на вісім років, трохи лисуватий і на вигляд не дуже розумний.

“Ось він і торт приніс, і зараз нам унітаз полагодить. І нічого, що немає почуттів! Що тобі любов дасть, як навіть немає кому цвяха прибити в квартирі? А подумаєш відмовити йому, то живи собі сама, як хочеш.” – сказала мама.

І ось що мені робити? Невже і тут я маю підкоритися мамі?

Джерело