Мені вже виповнилося 20 років, і я закінчую другий курс університету. Розумію, що зараз багато хто скаже, що в такому віці можна вже жити окремо, але все не так просто. Я вчуся на медичному, і часу на підробіток у мене немає зовсім. Часу немає буквально ні на що!

Квартиру я знімати собі не можу, навіть кімнату на двох-трьох знайти досить складно. Та й нема з ким мені ділити житло, а з незнайомцями побоююся. Гуртожиток в університеті є, але він у жахливому стані. Там живуть тільки ті, хто приїхав із сусідніх міст і не може дозволити собі винайм.

Усе в традиціях пострадянського простору: одна душова на поверх, загальна кухня без нормальної техніки і постійні гулянки в сусідніх кімнатах. Мама моя не мільйонер, а зараз ціни на оренду квартири такі, що залишається радіти тому, що ми всі хоча б живемо у своїй квартирі. Так я думала.

Коли мені було 13, мама ще раз вийшла заміж. Здається, вони спілкувалися ще до смерті мого тата, але я тоді цього не розуміла. Цей чоловік був одружений, разом із ним після розлучення залишилася молодша донька. Разом із нею він і прийшов у нашу квартиру, в якій ми залишилися вдвох.

Мати й батько завжди були як кішка з собакою, але я не дуже добре пам’ятаю, у чому саме була причина їх чвар. Для мами це заборонена тема. Та й ми з нею майже не спілкувалися, у мами завжди вистачало своїх проблем. Пам’ятаю, їй було важко, і вона в якийсь період навіть випивала.

Добре, що це закінчилося, коли до нас прийшов жити вітчим. З його дочкою ми не особливо ладнали. Мені було прикро, що молодшій дитині приділяють абсолютно весь вільний час. Вона погано вчилася, на відміну від мене, тому батьки постійно робили з нею уроки. Їх часто викликали до школи.

У мене таких проблем не було, але від цього, як мені здається, про мене всі просто забули, а коли я стала вже дорослою, то в мами був тільки один аргумент, що я вже доросла, але я ж не завжди була такою. Вітчим – окрема історія. Він не злюбив мене з самого початку.

Будучи пропаленим педантом, постійно тикав мене носом у безлад. Якщо не помила кухоль, зачинила двері на один замок, а не на два, якщо забула купити хліб у магазині. Ми сварилися через дрібниці, а потім уже з будь-якого приводу. Мама в цей момент зазвичай намагалася не втручатися.

Виходячи з цього, я зрозуміла дві речі: по-перше, мамі на мене здебільшого наплювати; по-друге, тата вона ніколи так не кохала, як цього чоловіка. Вона жодного слова йому поперек не скаже, в усьому слухається і при цьому абсолютно щаслива.

Коли вони тільки одружилися, я помітила, що вона просто розквітла: знову почала доглядати за собою, за будинком, почала частіше сміятися і взагалі ожила. Я рада, що вона щаслива в шлюбі, але мені з ним довелося несолодко. Коли мені виповнилося 18, він почав капати на мізки, що я маю робити все сама.

Прибиратися, заробляти гроші і жити окремо. Аргументував він це тим, що сам він почав заробляти в 16, а в 18 уже винаймав із друзями окрему квартиру. Одного разу я не витримала і сказала йому, що в мене, на відміну від нього, медичний факультет, а не технікум.

І що він почав підробляти за професією, автомеханіком, а в мене такої можливості зараз немає. Як же він розлютився, аж іскри з очей полетіли. Відтоді в нас із ним не було жодної нормальної розмови. Я теж істерила. Його коментарі стояли в мене поперек горла, а коментував він все.

Йому не подобалося як я їм, одягаюся, вчуся і взагалі живу. Коли я була маленька, йому це сходило з рук, але чим старшою я ставала, тим складніше йому було безкарно мені дорікати. І я теж почала помічати за ним його недоліки так само, як він це робив зі мною.

Ось уже рік між нами повноцінна війна, в якій мама стає то на мій, то на його бік. Нещодавно вітчим знову нагадав мені про те, що якщо я така доросла, то можу йти на всі чотири сторони. На що я йому відповіла, що зі свого будинку йти нікуди не збираюся, а от він в цій квартирі гість.

Це і стало початком кінця. Після сварки до нас у кімнату з моєю зведеною сестрою прийшла мама і сказала, що нам треба поговорити. Загалом, вона сказала мені, що я вже справді доросла і можу пожити в бабусі, а вона буде мені виділяти певну суму на місяць на мої витрати.

І це замість того, щоб підтримати мене і заступитися перед вітчимом, який відкрито почав виживати мене з рідного дому. Одразу після цього я зателефонувала бабусі і все розповіла. Розповіла про злого вітчима, про те, що мама зовсім втратила голову і їй зведена дитина ближча за свою власну.

Бабуся з боку тата. Ми єдині, хто залишився в неї після смерті батька, от і жили далі як одна сім’я. Я не знала, що квартира, в якій ми всі живемо, була оформлена на неї. Тому що це була татова квартира. Бабуся з моєю мамою останні кілька років не ладнала і завжди мене втішала, а тут розлютилася.

Зателефонувала мамі і сказала їй, що, раз вони так хочуть, щоб я жила окремо, нехай. Мама і вітчим були в шоці. Вона накричала на мене, сказала, що я виселяю матір із молодшою сестрою на вулицю, що їм ніде жити тепер, а я цього зовсім не хотіла, я просто хотіла залишитися вдома.

Уже говорила з бабусею, але вона непохитна, її таке ставлення мами до квартири і до мене дуже зачепило, але я тепер почуваюся жахливою дочкою і жахливою людиною. Я зовсім не хочу, щоб мама з’їжджала через мене. Та й нікуди їм іти, хіба тільки знімати іншу квартиру.

І мені не хочеться жити в цій порожній квартирі самій. Як повернути час назад? Як умовити бабусю змінити своє рішення? Я вже на все готова, навіть виїхати в гуртожиток, якщо знадобиться.

КІНЕЦЬ.