Мама з батьком розійшлися, коли я була у п’ятому класі. Розлучення ініціювала мати, але чомусь у цьому вона звинувачувала батька.

Типу, він її розчарував, обдурив, зіпсував найкращі роки життя і все в такому дусі. Можливо, в чомусь вона мала рацію. Батько не подарунок, але на розлучення подала саме мама, а тато ще пів року вмовляв її не робити цього.

Мені було категорично заборонено спілкуватися з татом. Мама старанно виливала на батька бруд, намагаючись очорнити його в моїх очах. Тільки я вже була досить великою дівчинкою, щоби не вірити матері на слово. У моїх очах тато був добрим і дбайливим. Але всі мої спроби довести це мамі призводили до сварок та скандалів.

Тоді ми з татом вирішили, що спілкуватимемося потай, щоб мама про це не знала, це буде нашою великою таємницею. Так і жили до мого повноліття. Дивно, але хоч мама і паплюжила батька щоразу, як видавався привід, аліменти від нього вона приймала охоче, а тато грошей не жалів.

На вісімнадцять років тато подарував мені квартиру, це вже не вдалося приховати від матері, та й втомилася я грати в шпигунів. Стільки років у жахливій напрузі прожила.

Реакція мами перевершила всі мої очікування. Я знала, що вона скандалитиме, але не думала, що масштаб сварки буде таким грандіозним.

– Продалася батькові за подачку! Знати тебе не бажаю! – кричала мама мало не кидаючись на мене з кулаками.

Я нічого не стала їй пояснювати, вона все одно мене б не почула. Уся ця історія мене добре дістала, я не відчувала своєї провини в тому, що спілкуюся з татом. Він мені завжди допомагав, підтримував, дарував подарунки, підкидав грошей, вислуховував. Мені нема за що його ненавидіти. Мій тато завжди був зі мною поряд.

Мама свої погрози виконала. Вона після того випадку не відчиняла мені двері, не брала слухавку, взагалі ніяк не хотіла зі мною спілкуватися, хоча я майже рік намагалася налагодити з нею стосунки.

Одного разу вона все-таки зволила зі мною поговорити, але розмова не вийшла. Мама заявила, що буде помирати, але до мене й не подумає звернутися, бо я її зрадила. Гірко, прикро, але я продовжила жити своє життя і спілкуватися з татом. Завдяки йому у мене було житло, а коли я вирішила відкрити свій бізнес, тато не залишився осторонь, допомагаючи й грошима, і порадами.

Майже десять років від мами нічого не чула. Я після тієї розмови зустрічі не шукала, вона теж про себе не нагадувала. Її навіть на моєму весіллі не було.

Нещодавно мама сама знайшла мене. Боязка, тиха, дуже на себе несхожа. Виявилося, що вона теж вийшла заміж, чи кохання спалахнуло, чи комусь щось довести хотіла. Але з чоловіком не пощастило. Виявився мало того, що залежним від спиртних напоїв, то ще й гравцем. Примудрився програти мамину квартиру, на яку він не має жодних прав.

Але чоловік після програшу кудись швидко втік, а у мами почалися проблеми: від неї вимагають або віддати квартиру, або гроші. Вона в такій ситуації вперше, не знає, що робити, куди бігти, а ще їй страшно, бо “друзі” її чоловіка поводяться досить грубо.

І ось за допомогою вона прибігла до мене. Я навіть зраділа. Думала, що зараз допоможу мамі, а потім у нас відновляться стосунки.

Звернулася до чоловіка, звернулася до батька, друзів, усіх, до кого могла. Потрібно було вирішувати проблему, яка виникла у мами. Половина міста на вухах стояла.

Проблему вирішили, мати залишилася при своїй квартирі, отримала розлучення, до неї жодних претензій немає. Мама заспокоїлася, а я подумала, що дам їй час прийти до тями, потім почну налагоджувати стосунки.

Але за два тижні все повернулося як було. Мама знову не хотіла зі мною спілкуватися. Заявила, що в неї було якесь помутніння, коли вона прийшла до мене за допомогою.
– Нічого не змінилось. Я все ще тебе ненавиджу і знати не бажаю, – заявила мені вона.

Після цієї розмови я тиждень приходила до тями. Не думала, що таке взагалі можливе. Потрібна була допомога – прибігла, а коли допомогли – вона мені в душу плюнула.

Батько поривався з нею поспілкуватись, але я відмовила його. Просто тепер знаю, що моя мати більше для мене не існує. Та зла жінка, що зараз живе в її квартирі та носить її обличчя, до неї не має жодного стосунку.

Станеться в неї ще щось – я і пальцем не поворухну, щоб їй допомогти. Сильніше за мене ненавидіти, в неї вже навряд чи вийде.

КІНЕЦЬ.