Проживши 30 років у шлюбі, я була впевнена, що маю зразкового чоловіка та двох прекрасних дітей. Чоловік все життя працює водієм, а я вчителем літератури.

Ми ніколи не балували дітей грошима та дорогими подарунками, але необхідний мінімум у них завжди був. Жили душа в душу, але наші сімейні стосунки похитнулися, коли син вирішив одружитися.

Близько року він зустрічався з Катериною. Чесно кажучи, вона мені ніколи не подобалася: пихата, розпещена, єдина донька багатих батьків. Я думала, що це чергове захоплення мого Івана і до весілля не дійде. Але вони вирішили одружитися.

Прийшли до нас у гості, Катерина радісно заявила, що у червні вони спланували весілля. Вона весь вечір розповідала, де вони планують влаштувати бенкет, виїзну церемонію, скільки покликати гостей. Я ж подумки підраховувала, скільки грошей потрібно на всі її забаганки.

Після вечері, коли Катерина поїхала додому, я вирішила поговорити із сином.

– Іван, а до чого такий поспіх? Катерина чекає дитину? – я вирішила спитати прямо.

– Та ні, мамо, ти чого! – син засміявся. – Ми просто вирішили одружитися.

Я не зраділа їхньому рішенню. Та й стосунки з її батьками в нас були не дуже. Ми з різних соціальних верств, наздогнати примхи їхньої доньки нам не під силу. Через кілька днів, мені зателефонувала Віра, мати Катерини, і запросила нас із чоловіком до них на вечерю, щоб обговорити весілля.

– Катерина не хоче простий розпис в РАГСі, вона вже придивилась місце для виїзної реєстрації шлюбу, – почала сваха. – Ми якраз складали список гостей, хотіли уточнити, скільки людей буде з вашого боку?

Я була приголомшена розмахом запланованої урочистості. Розуміючи, що нам також потрібно брати участь в організації, я не знала, де взяти стільки грошей.

– Та з нашого боку, буде десь близько двадцяти родичів, – почала я.

– А може ресторан трохи дешевше обрати? Кухня скрізь однакова.

Віра помітно скривилася. Я не стала мовчати й, поки наші чоловіки відійшли з-за столу, чесно сказала, що до весілля ми були не готові. Наша сім’я може виділити тисяч тридцять, ну, максимум п’ятдесят. Адже молодшій доньці на осінь вступати до університету ще.

– То ви що хочете відсвяткувати весілля за наш рахунок? – обурилася Віра.
Вечір закінчився сваркою. Мене здивувало, що мій чоловік мовчав. Здавалося, що він був на боці сватів.

Чотири місяці підготовки до весілля пройшли у скандалах. Ми дали на весілля п’ятдесят тисяч, в Івана теж були свої накопичення. А за кілька тижнів до урочистості, я дізналася, що чоловік ще й кредит на себе взяв. Я була шокована та зла.

– Та не наздогнати нам їхні запити!

– Кричала я вдома.

– Навіщо в борги лізти? Доньці вступати до університету, на що житимемо? Чим сплачувати?

Ще не вступивши офіційно у статус свекрухи, я стала справжнім ворогом для невістки та всієї її родини. Іван беззаперечно виконував бажання Катерини, купив дорогі обручки, сукню на її смак. Я стримано мовчала.

Піком мого обурення стало те, що молодята вирішили, що ніяких літніх гостей на весіллі не буде. Тільки батьки та друзі. Моя мама, яка теж хотіла приїхати та побачити, як її онук одружитися, виявилася непотрібною.

– Знаєш, синку, сьогодні ти бабусю на весілля не кличеш, а завтра й рідну матір із-за столу викинеш, – сльози впереміш із криком були направлені в його бік.

– Ноги моєї не буде на цьому шабаші! Добре тебе Катерина зі своєю родиною до рук прибрала!

Я принципово не пішла ні на розпис, ні до ресторану. Чоловік із молодшою донькою були самі.

Минуло вже вісім місяців, а я досі не можу пробачити чоловікові, що він не підтримав мене. Зі сватами я не спілкуюся, відчуваю їхню зарозумілість і фальш навіть на відстані.

Після весілля, син із невісткою були у нас двічі. А більше і не треба. Я його Катерину ні бачити, ні чути не хочу. Єдине, що нагадує мені про їхнє весілля – це обов’язкові щомісячні платежі за кредитом.

КІНЕЦЬ.