Марина посварилася з невісткою. Точніше, невістка влаштувала сварку, і син Марини став на бік дружини. Такого Марина взагалі не очікувала, довелося їхати до невідремонтованої квартири. Ну що тут поробиш?

Раніше Марина з невісткою жили у мирі та злагоді. Ділити не було чого, син, коли одружився, відразу винайняв квартиру, а потім вони купили власну квартиру. Допомоги ніколи не просили, завжди справлялися самі. Зустрічалися у свята, іноді їздили в гості один до одного.

Коли народилася онука, Марина пропонувала свою допомогу, але невістка відразу сказала, що допомоги не потребує. До речі, вона і зі своєю матір’ю не особливо спілкувалася. У кожного свої забаганки, вважала Марина, не потрібна допомога і не треба. Внучку Марина любила, робила подарунки, іноді ходили з нею у кіно чи театр.

Маленька внучка була повненька, мати її вважала, що у дитини проблеми. Навіть до спеціалістів водила. 

Марина тільки відмахувалася: – «Ось підросте, скине». 

І справді, до дванадцяти років онука стала стрункою, красуня з красунь.

У Марини трапилося біда, сусіди зверху залили її квартиру гарячою водою. Жах, що було в квартирі, шпалери відвалилися, підлога зіпсувалася – все стало непридатним. Жити у квартирі стало неможливим. Невістка тоді сама запропонувала на час ремонту переїхати до них. Якраз син Марини поїхав у тривале відрядження, багато місця, і Марина погодилася.

Ось тоді вона й побачила, як годує невістка свою дочку. З ранку готує сніданок, обід та вечерю, зважуючи кожну порцію, розкладає по контейнерах. Не дай боже, дитина зайве з’їсть. І готує все несмачне, прісне – брокколі всякі і рибка, або зовсім маленький шматочок відвареної курячої грудки. Це хіба їжа для дитини, яка росте. А солодке у них у хаті взагалі під забороною. Марина не розуміла, як це можна.

Після того, як Марина спробувала поговорити з невісткою про це, бабуся зрозуміла, що повноцінне харчування внучки тільки в її руках. Коли невістка йшла на роботу, Марина варила внучці смачну кашу, на обід смажила котлетки, варила пюре.

Спочатку онука хвилювалася, що скаже мама і відмовлялася їсти бабусину їжу, але потім Марина знайшла вихід, за з’їдену їжу давала внучці солодощі. А всю цю правильну їжу Марина відносила бездомним собакам. Вони теж, часом, вернули носа від такої їжі.

Одне засмучувало, що доводилося таїтися від невістки. Внучка, щоб не проговоритись матері, намагалася взагалі з нею не розмовляти.

Сварка відбулася, коли невістка все ж таки розговорила свою дочку, та й зізналася, що бабуся їй смачно готує.

Невістка сварилася:

– Ви що робите? Ми по спеціалістах ходимо, які нам призначають правильне харчування, дочка у спортзалі до сьомого поту займається, щоб бути стрункою та активною. А ви всі наші зусилля зводите нанівець. Хочете, щоб у неї здоровʼя погане було?

– Та ваше правильне харчування ні до чого доброго не приведе, – заперечувала Марина.

Слово за слово, Марина з невісткою розбіглася в різні кімнати. Марина вже заспокоювалася: «Не шкода їм дитини, нехай роблять, що хочуть. Не втручатимуся».

Але тут зателефонував син:

– Мамо, ти що робиш? Не хочеш жити за нашими правилами, їдь до себе, там і смаж свою картоплю.

Такого Марина не чекала від сина. Він виріс на цій смаженій картоплі і нічого, великий став, здоровий.

Зібрала Марина речі та поїхала до невідремонтованої квартири.

Миритися ніхто не поспішає.

КІНЕЦЬ.