Світлана була на маму ображена за те, що вона могла б ще в Греції сидіти, і їй допомагати, бо не розуміла, навіщо їй в 63 роки вже було додому повертатися. А якось Світлані з Євгеном стали гроші дуже потрібні, йшлося про велику суму, якої у них не було, але вони точно знали, що у Тамари є ще певні запаси заробітчанських євро, тому і поїхали до мами в село. Тим, що вони там побачили, діти були дуже здивовані. Біля хати зеленіли красиво посадженими рядочки картоплі, зелені різної, огірочки вже почали цвісти. А по подвір’ї ходив незнайомий чоловік. – Мамо, це хто? – з нотками картання і засудження запитала Світлана Тамару. – Петро. Мій чоловік, – спокійно відповіла Тамара
Світлана вже не могла дочекатися, коли чоловік прийде додому, щоб поскаржитися йому на свою маму. Бач, що вона захотіла!
Каже:
– Діти, весна іде, треба і про городи подумати. Я вже приїхала, тож в цьому році будемо садити і картоплю, і буряк, і моркву і цибулю, бо часи непевні, а то добре, коли в коморі все своє є.
Донька на маму такими очима подивилася, наче та їй запропонувала їхати замість неї на заробітки.
– Мамо, я тобі вже багато разів говорила, що город садити ми не будемо. Зараз все в магазині можна купити. Так що ми з Євгеном тут тобі не помічники – заявила донька.
Тамара пішла дуже засмучена додому, а Світлана готувала обід для чоловіка, щоб за столом вкотре обговорити чергову невдалу ідею мами.
Донька була на неї неабияк ображена і через те, що Тамара так швидко додому приїхала. Вона ще спокійно на заробітках могла бути років зо 5, але не захотіла – додому приїхала, наче тут медом помазано. А тепер ще й город надумала садити! 15 років не садили, якось обходилися, а зараз треба!
Тамара і справді була в Греції на заробітках 15 років. Своїй єдиній доньці Світлані вона квартиру купила, все в ній зробила, і грошима до останнього допомагала.
А собі Тамара будинок в селі звела, невеликий такий, але дуже комфортний, і вирішила, що в ньому старість і проведе. А оскільки без роботи сидіти вона не любить, то і подумала, що якщо є гарна земельна ділянка біля хати – гріх, аби вона пустувала, треба її засадити, як колись, щоб і своя картопелька, і морквочка, і бурячок був.
Та донька в цьому плані маму не підтримала. Посміялася разом з своїм чоловіком з її ідеї, і на тому крапка.
Світлана була на маму ображена за те, що вона могла б ще в Греції сидіти, і їй допомагати, бо не розуміла, навіщо їй в 63 роки вже було додому повертатися.
А якось Світлані з Євгеном стали гроші дуже потрібні, йшлося про велику суму, якої у них не було, але вони точно знали, що у Тамари є ще певні запаси заробітчанських євро, тому і поїхали до мами в село.
Тим, що вони там побачили, діти були дуже здивовані. Біля хати зеленіли красиво посадженими рядочки картоплі, зелені різної, огірочки вже почали цвісти. А по подвір’ї ходив незнайомий чоловік.
– Мамо, це хто? – з нотками картання і засудження запитала Світлана Тамару.
– Петро. Мій чоловік, – спокійно відповіла Тамара.
– Який ще чоловік? Мамо, ти що, заміж вийшла і навіть не запитала моєї думки?
– Доню, я вже занадто доросла, щоб у тебе на таке дозволу питати, – посміхнулася Тамара.
– Мамо, нам гроші потрібні. Три тисячі євро. Я знаю, що вони у тебе є, – стала тоді просити Світлана.
– Є. Бо я їх заробила. Але мені треба з чоловіком порадитися…
– То тепер тобі чоловік важливіший за рідну доньку? Не думала я мамо, що ти така, – форкнула Світлана і дуже ображена поїхала додому.
Тамара своєї вини не відчувала. Вона чим могла, тим доньці допомогла. А тепер настав час пожити так, як хоче вона. Ну хіба не так?