Я дуже хотіла дитинку, мені здається. для цього і створюється союз двох люблячих людей – щоб на світ з’являлися на світ дітки, щоб любити їх, виховувати разом гідними людьми. І Богдан часто любив говорити про те, якими будуть наші стосунки у майбутньому, коли наробиться наш первісток.

Мій коханий чоловік говорив, що тоді нарешті він виправдано вимагатиме підвищення на роботі. Потім ми переїдемо в більшу квартиру, адже наша однокімнатна буде малувата  для трьох.

Треба буде і нова автівка, сімейна, з усіма зручностями для малюка. Словом, Богдан так багато фантазував на цю тему, що мені вірилося у наше успішне спільне майбутнє з кожним днем дедалі більше. Я була щаслива.

Коли я нарешті дізналася про те, що при надії, мене охопили мене охопили неймовірно радісні почуття і поспішила поділитися ними з Богданом – а як інакше? Його реакція здалася мені трішки дивною, але я подумала, що то він просто від радості й щастя розгубився, як хлопчик.

Через тиждень чи трохи більше ми з Богданом прогулювалися вечірнім містом. Вийшли ми в той день просто пройтися по магазинах і подихати свіжим повітрям. В одному з супермаркетів ми проходили повз дитяче ліжечко, я зупинилася біля нього і залюбувалася.

Богдан глянув на мене з широко розплющеними очима, став мовчазний і настрій його змінився не в кращу сторону. Скоро ми пішли додому, де між нами сталася геть дивна й неприємна розмова.

Через півгодини ми були вже на порозі нашої квартири. До цього перемовляючись лише короткими абстрактними фразами. А вдома я почула від коханого, що він має іншу. Маргариту він любить. І у них вже три місяці як все серйозно.

Я запитала зі сльозами, а як же наші плани на майбутнє, всі його слова? Та він сказав, що були лиш абстрактні мрії, і взагалі він давно помітив, що між нами пробіг холодок. Він, звичайно, мені допомагатиме фінансово і морально теж, але це його максимум і більшого він запропонувати не може.

Добре хоч квартира моя, напевно, він би і її відтягав, була би у нього хоч мізерна така можливість.

Потім, після кількох важких місяців я замислилася про своє майбутнє. Хто я тепер? Розлученка з “хвостиком”? Я довго думала про це, прораховувала різні варіанти.

З роботи йти не можна, малюка залишатиму з батьками на перший час, потім – дитячий садок. У подруг попрошу дитячі речі та коляску. Заощаджуватиму. Але опускати руки навіть не збираюсь. Не на ту натрапили.

Десь на сьомому місяці, коли в мене вже досить було видно мій животик, я пішла на консультацію. До нового спеціаліста, як виявилося. І ним виявився мій давній знайомий, однокласник Роман, в якого я була колись в школі по вуха закохана.

Рома дуже здивувався, коли побачив мене а потім ми з ним навіть сходили прогулятися, подихати свіжим повітрям. Як виявилося, він був неодружений, дітей також немає. Після школи він вступив до медичного та довгий час шукав себе. Не витрачав час та енергію на молодість та друзів-подруг. Сидів над підручниками, а тому й став перспективним фахівцем.

Ми зустрілися один раз, потім ще кілька, у кафе. парку. сходили в кіно. Я розповіла йому всю свою історію, хоча, як на мене, вона досить банальна і таких, мабуть, він чув сотні.

І ось тепер ми – разом, утрьох. Я, Роман і мій син Арсеній. Наш син. Живемо у квартирі Роми і почуваємося дуже добре. Я здаю свою квартиру, працюю, виховуємо разом дитину. Рома мені у всьому допомагає і взагалі поводиться як дуже добрий чоловік і батько.

Синочок задоволений, любить мене і свого вітчима. Я обожнюю своїх чоловіків усією душею і не проміняю таке життя ні на яке інше, ніколи! Всім добра й щастя!

Джерело