Мати Вадима, Ірина, провела в Італії цілих одинадцять років, працюючи невтомно, щоб забезпечити сім’ю.

Після повернення додому вона мріяла про невеликий відпочинок і вирішила відремонтувати свій старий будинок, щоб створити затишне гніздечко для заслуженого спокою.

“Я завжди мріяла оновити цей старий будинок, зробити його світлим і радісним місцем”, – ділилася Ірина своїми планами з подругою по телефону.

Однак, коли Вадим дізнався про плани матері, його реакція була далекою від захоплення.

Якось увечері, коли Ірина готувала вечерю, він прямо заявив: “Мамо, я чув, ти збираєшся витратити гроші на ремонт.

Чи не здається тобі це егоїстичним? Мені ці гроші потрібні набагато більше – для моїх витрат.” Ірина обернулася до сина, дивуючись.

“Еrоїстичним? Вадиме, я все життя відкладала свої потреби і бажання, працюючи за кордоном, щоб забезпечити тобі гідне майбутнє.”

“Але мамо, тепер, коли ти повернулася, ми могли б використати ці гроші для чогось важливішого.

Я хочу купити нову машину і вирушити в подорож”, – наполягав Вадим, не приховуючи роздратування. Ірина відчула суміш гіркоти та розчарування. “Вадиме, і я заслужила право трохи пожити для себе.

Мова не тільки про ремонт: це про мою мрію, про можливість нарешті жити у своєму будинку так, як я хочу.”

Ця розмова підкреслила прірву в розумінні між матір’ю та сином.

Як би там не було, Ірина остаточно усвідомила, що вона теж має право на щастя та особистий простір, у якому може насолоджуватися плодами своєї праці.