Мама дуже цікаво вчинила. Промовила урочисту промову, а потім дала нам із сестрою два тижні, щоб ми звільнили житлоплощу.

У промові своїй мама оголосила, що ми вже досить дорослі, щоб жити самостійно, а їй хочеться спокою. Свій батьківський обов’язок вона виконала.

Нас виростила, освіту дала, дозволила стати на ноги. Пора вже і совість мати. Також мама оголосила, що продає свою трикімнатну квартиру, купує однокімнатну, а на різницю буде якийсь час жити у своє задоволення.

Загалом нічого кримінального не сталося. Квартира насправді належить мамі. Мені двадцять п’ять років, сестрі двадцять сім, можна й окремо жити.

– Я вам все дала, настав час жити самостійно, – сказала нам мама.

Але вчинок мами був дуже не вчасно, тому що я розраховувала накопичити на перший внесок, а робити це на орендованій квартирі дуже проблематично. Жити втрьох було набагато зручніше. Скинулися на комуналку, скинулися на продукти – економія. Але я не могла не визнати право мами пожити вже для себе.

У сестри ситуація була схожа, вона теж заробляла на іпотеку, але теж не стала влаштовувати сцен. Ми з нею перекинулися поглядами та пішли шукати собі житло в оренду.

Винаймати одну квартиру на двох був не варіант, ми працювали в різних кінцях міста, тому кожна і шукала ближче до своєї роботи, нікому не хотілося добиратися по годині. А жити у центрі, звідки однаково їхати, дуже дорого.

Уклалися у відведений термін, роз’їхалися. Мама через пів року продала трикімнатну і купила собі затишну однушку, вона кликала нас на новосілля.

Після того, як ми роз’їхалися, спілкування гірше не стало. Ні на маму, ні на сестру я не ображалася. Це життя, до нього треба вміти пристосовуватися, тому що ніхто не повинен постійно годувати тебе пряниками.

Я б і надалі продовжувала підтримувати нормальні стосунки з сім’єю, якби не дізналася цікавих подробиць, які для моїх вух не були призначені.

Минув рік, коли сестра оголосила, що купила квартиру в іпотеку. Розповіла, що її на роботі підвищили, ось вона і змогла такими швидкими темпами накопичити. Я за неї пораділа, хоч і була здивована такими швидкими темпами – мені ще відкладати та відкладати. Поїхала дивитись, як сестра влаштувалася.

Офіційного новосілля вона влаштовувати не збиралася, тому що все витратила на іпотеку та меблювання, тому скромно посиділи втрьох. Коли мама поїхала, ми із сестрою продовжили відзначати. І привід дуже вагомий, і не бачилися вже давно, було, що обговорити, про що попліткувати.

Сиділи ми не на суху, ігристе пили. Сестра зазвичай знає свою норму, але цього разу зайво розслабилася, тому й проговорилася про те, чого мені знати не слід. Вона сказала, що грошей на перший внесок їй додала мама. Потім зрозуміла, що сказала, і почала просити мамі не розповідати, бо це секрет!

Я навіть протверезіла від таких новин. Мені мама чомусь не пропонувала допомогти з першим внеском. Мама лише періодично запитувала, як у мене просуваються справи із накопиченнями, але на цьому все.

А сестру, коли вона промовилась, понесло. Виявилося, що вона купила квартиру майже відразу після того, як мама купила свою.

Тобто мама їй одразу грошей виділила. Але на мамине прохання, сестра мені нічого не говорила, не хотіла засмучувати. Ось рік вона щосили зберігала секрет. А я дивлюся ще, квартира надто обжитою виглядає, але списала це на те, що сестра кілька місяців тому переїхала. Он воно що з’ясовується!

Далі сестра почала нести якесь безладне марення і взагалі вимкнулася. Я поїхала додому і глибокім роздумі. Алкоголю у моєму організмі після таких новин як і не бувало.

Сестра наступного дня дзвонила і цікавилася, чим вечір скінчився, вона нічого не пам’ятає, і про свою розповідь, і про мамину допомогу теж. Не стала поки що вдаватися до подробиць, бо для себе не вирішила, як до цього всього ставитися. Голова обертом від новин і не вдається виробити якусь логічну лінію поведінки.

Хочеться зателефонувати мамі та поставити пряме запитання, але чи стане мені від цього легше? Чи продовжувати вдавати, що я не в курсі цієї афери? Може, скандал із викриттями влаштувати?

Поки що ні з ким із сім’ї не спілкуюся, кажу що багато роботи, але якесь рішення прийняти треба, а в мене його немає. Усередині якось порожньо, наче щось витягли з грудей. Не розумію, чому саме до мене таке ставлення.

КІНЕЦЬ.