Вимотавшись після складного робочого тижня, Микола імпульсивно вирішив відвідати матір у їхньому рідному селі, оминаючи власний будинок.

Керуючи машиною дощовим листопадовим вечором, він відчув, що його очі важчають, і вирішив зупинитися на узбіччі, щоб відпочити.

У міру того як він поринав у сон, на нього наринули спогади про дитинство та юність. Він згадав, як ходив по воду, як мати пекла пироги і як вона втішала його в дитинстві.

Випливли спогади про підлітковий вік, у тому числі про його захоплення Ніною і про те, як він переживав, коли вона вийшла заміж за його друга.

Ці спогади перемежувалися з моментами з його дорослого життя, показуючи, що він, як і раніше, пов’язаний з матір’ю, незважаючи на те, що живе у місті зі своєю власною родиною.

Уві сні він уявив собі тривожну сцену, як його мати лежить на ліжку нерухомо, вся бліда, в оточенні стурбованих сусідів, які критикують Миколу за те, що він рідко відвідує її.

Розбуджений гудком вантажівки, Микола відчув докори совісті і поспішив до матері.

Приїхавши до неї додому, він з подивом виявив, що вона жива і здорова і чекає на нього. Переповнений почуттями, він зрозумів, наскільки важливою є присутність матері в його житті.

Обійнявши її, він поклявся відвідувати її частіше, розуміючи, що її тепло і любов незамінні.

Цей досвід глибоко зворушив Миколу, зміцнивши його зв’язок з матір’ю і наголосивши на важливості дбайливого ставлення до тих, кого ми любимо.

КІНЕЦЬ.