За роки спільного життя з чоловіком я прекрасно усвідомлювала, що його батьки – ті ще персонажі. До свого старшого сина вони завжди ставилися з якоюсь упередженістю, нібито він чужа людина. Наче нерідний чи на кшталт того. Це було особливо видно, коли я бачила їх разом з обома синами.

До молодшого, наприклад, вони ставилися дуже позитивно і доброзичливо. Я навіть не знаю, я дівчина міська, можливо, у сільських так заведено, але мені це завжди здавалося дуже неправильним. Якщо коротко, батьки мого чоловіка по молодості часто їздили за кордон на заробітки.

Він же в цей час залишався з бабусею, яка швидко навчила його, що життя – не рай, і трудитися треба вміти ще з малих років. Виховання працьовитості було головним принципом. Напевно, це навіть добре, бо до повноліття плюнув на свою малу батьківщину і переїхав у місто.

Тут він швидко знайшов роботу і навіть таке-сяке житло. Подорослішав, набрався досвіду, навчився професії, а потім зустрів і мене. Його молодший брат теж непоганий хлопець, але йому все дісталося на блюдечку. Пізня дитина, з якої свекруха зі свекром здували пилинки і здувають досі.

Про виховання працьовитості не йшлося. Він уже теж не дитина, навіть живе з однією дівчиною у власному приватному будинку, який йому подарували батьки. Вони тепер сусіди, виходить, але з такою умовою, що по господарству допомагає батько, а мама може прийти без дозволу.

Хлопець працює з дому, по Інтернету, але й отримує якісь копійки. Його все влаштовує, а мене таке життя навіть трохи лякає. Які перспективи? Півтора місяці тому все досить сильно змінилося. У моєї свекрухи стався напад, тож вона була змушена лягти в лікарню. Свекор теж поїхав разом із нею.

Ми приїжджали до них обох, провідували. Привезли купу продуктів, потрібних речей і всякого дріб’язку. Брата чоловіка, до речі, навіть близько не було видно, але до нього ні в кого претензій не виникло. Він же один залишився на господарстві, а мати свекруха ще й умову поставила.

Вона хотіла, щоб мій чоловік наглянув за молодшим братом, поки вона набирається сил. Розумієте, нам на весілля батьки чоловіка подарували невелику суму грошей, на перший внесок за нову квартиру. Хоч ми й вирішили жити поки що на орендованій, умови підходять.

Та й навіщо зараз вриватися в іпотеку, коли не ясно, що буде завтра, а гроші зберігаються в надійному місці і приносять хоч якісь відсотки. Дивись, не дай бог що, подушка безпеки буде. А молодшому братові чоловіка дістався цілий будинок, просто так. А що йому на весілля подарують, літак?

Найвеселіше почалося, коли ми приїхали до брата чоловіка. Я ж міська, звикла, що сільський ледар – це трудяга порівняно з нашим братом, а виявилося, анітрохи. Брат чоловіка обладнав кімнату в будинку особисто під себе – комп’ютер зі швидкісним інтернетом, акваріум та купа дурниць.

На підлозі – порожні коробки з-під піци, дивно, я думала, доставка її туди не возить. Усе, навіть підвіконня, заставлено сміттям та всякою всячиною. До речі, кімната, в якій жила його подруга, в принципі нічим не відрізнялася – диван, продавлений і брудний, купа одягу, дуже багато косметики.

Якби їм було по 16 років, я б, напевно, ще зрозуміла, але вже дорослі люди. По 20 із гаком рочків, та ще й батьки живуть поруч. Що це за жах взагалі?! Але мій чоловік у цій ситуації мене порадував. Показав, що з нього вийде чудовий батько і господар. Хоча я це і так уже знала.

Спершу він накричав на свого братика, висловлюючись дуже доступно. Я особисто від нього таких слів ніколи не чула, але це ж брати. У них так заведено. Потім він вимкнув електрику в усьому будинку і поставив ультиматум: або його брат прибирає, або чекає, поки стемніє, і лягає спати.

З горем навпіл його брат підкорився. Треба було помити підлогу в кімнатах і протерти пил. Я навіть сама мало не зголосилася допомагати, але мене різко зупинили. Прибиранням займався брат чоловіка і його подруга, яка прийшла на допомогу. Так закінчився перший день.

Наступного ранку роботи у молодих було ще більше. Мій чоловік погнав їх, як табун, у будинок батьків. Там, хоч і було чисто, треба було теж прибрати якісь дрібниці. Впоравшись із цим завданням, вони пізнали справжню роботу. Батьки не могли залишити господарство на сина та його подругу.

Вони ж банально не знали, як доглядати за курьми, гусками та індоутками. Їх усіх треба було нагодувати, прибрати за ними бруд, випустити на вулицю і пригнати назад. До нашого приходу цим займалися сусіди. Небезоплатно, зрозуміло. Тепер прийшла черга брата мого чоловіка.

Скільки б він не скиглив і не скаржився на те, що його “справжня” робота теж вимагає його присутності, моєму чоловікові все було байдуже. Так його брат почав розуміти, що таке сільське життя. Ще кілька днів ми пробули у них, ночуючи в будинку молодшого брата мого чоловіка.

І ці дні він запам’ятав дуже добре. Виховання працьовитості пройшло успішно, але, якщо чесно, це пішло йому на користь. Потім, коли ми вже від’їжджали, чоловік обійняв брата і сказав йому, що буде приїжджати тепер частіше, щоб упевнитися, що з господарством усе в повному порядку.

Так вони й домовилися. Але коли ми, задоволені собою і виконаною роботою, знову приїхали в лікарню, наш настрій трохи зіпсувався. Хоча я й не чекала якоїсь особливої похвали. Почувши про те, який молодший син молодець, бо старший навчив прибирати і доглядати птахів, моя свекруха видала.

Вона заявила, що свій будинок перепише на молодшого сина. Я розумію, що в батьків бувають улюбленці. Так, це трапляється. Але навіщо було говорити таке старшому сину, я просто не розумію. Тоді він промовчав, ми просто повернулися додому, не обговорюючи це. Мені за нього прикро досі.

КІНЕЦЬ.