-Мамо, а ми вечеряти сьогодні будемо?

Алла підвела очі на сина.

-Звичайно, рідний. От тільки відпочину 5 хвилин, і відразу приготую що-небудь.

Іван кивнув і вийшов із кімнати. Йому було дуже шкода маму. Він знав, що на заводі тяжка робота. Що ніхто довго там не тримається, а ще погано платять. Все це Іван знав із розмов сусідок. Вони часто сиділи у дворі і обговорювали все, що тільки можна. А оскільки сиділи вони на лавочці якраз під вікном, то знав Іван вже багато.

Наприклад, зовсім недавно він дізнався, що Ніна, яка працює в магазині вчетверте зібралася заміж. Там було ще багато цікавого, в основному, в описі якостей Ніни, але Іван і половина слів не знав, якими її нагороджували сусідки.

Або трохи раніше він чув, що тато Миколки, його знайомого, можливо і не тато йому зовсім, бо мама ще тією була… Далі знову було незнайоме слово, яке Іван тут же забув.

Взагалі, хлопчик чудово знав, що підслуховувати погано, але він сподівався, що всезнаючі бабусі колись проллють світло і на його появу на світі. Вони з мамою завжди тут жили, і бабці теж, тож точно щось знали.

У мами Іван питав, але вона завжди уникала розмови. Казала, що його тата не стало, а родичів у нього не було. Іван чудово знав, що мама щось не домовляє, або зовсім обманює, але не наполягав. Розумів, з вигляду мами, що їй неприємна ця тема.

Алла працювала на фабриці, де робили усілякі гумові вироби. Робота була важка, але жінка не скаржилася. Хоч і обманювали їх у грошах, але виходило все одно більше, чим на іншій роботі. Та й знайти роботу в їхньому містечку було не так просто. Великі підприємства давно закрилися, тож працівників було набагато більше, ніж робочих місць.

Іван почув, як мама пройшла на кухню, і одразу пішов слідом.

-Мамо, давай я щось допоможу.

Алла посміхнулася.

-Мій хороший, на ось, роби бутерброди, а я швидко картоплі посмажу, і салат накришу.

Іван дуже любив ці миті. Вони з мамою вдвох щось роблять, розмовляють. Звичайно, йому вже 8 років, але він все-таки дуже сумував за мамою. Вона йшла, коли він ще спав, а поверталася, щоб тільки нагодувати його вечерею, щось поробити по хаті і заснути. Але він усе розумів, і не ображався.

-Мамо, а якщо нашого тата не стало, то нам же мають платити за нього гроші?

Алла впустила ложку на підлогу. Швидко підняла її і повернулася до нього.

-Звідки такі знання?

-Я чув, як бабці у дворі казали, що тітка Катя отримує багато грошей на Сашка, бо їхнього тата не стало. Щоправда, вони казали, що вона всі їх прогулює.

-А ти менше слухай цих бабусь!

Іван опустив голову, і Алла зітхнула. Присіла з ним поряд.

-Розумієш, Іване, твого тато не стало, навіть не підозрюючи, що ти взагалі збираєшся з’явитися. Ми з ним посварилися, і він поїхав. А потім… потім я не встигла йому сказати…

-Шкода. Тоді б тобі не довелося стільки працювати.

Алла посміхнулася і обійняла його.

-А давай сходимо з тобою у вихідні до парку?

-Мамо, правда?

-Ну, звісно, ​​правда.

Іван спочатку зрадів, але потім похитав головою.

-Ні, мамо, у тебе тоді зовсім не буде часу на відпочинок.

-Ніяких «ні». Ми ж не весь день, погуляємо, а потім відпочинемо.

Іван відразу після вечері пішов до себе в кімнату. Сьогодні вівторок. Він намалював на папірці три кружечки, подумав трохи, намалював четвертий і закреслив його. Нехай буде закреслений сьогодні. То якось краще.

Вранці його розбудили голоси. Літо стояло спекотне, і мама, перш ніж піти на роботу, відчиняла вікно в його кімнаті. Бабусі зазвичай збиралися пізніше, і Іван встигав виспатися.

Він глянув на годинник, Іван давно вже розумів у годиннику. Та й взагалі, для своїх восьми він був дуже кмітливим, годинник показував всього 10. Він не любив рано прокидатися, тоді час до шостої вечора йшов дуже повільно. О шостій мама закінчувала працювати, і Іван починав її чекати.

-Аллу я сьогодні бачила. Змарніла, робота на фабриці, мабуть не цукор.

Тут же підключилася і друга бабуся:

-Так мало того, що робота, а спробуй проживи на одну зарплату! Хлопчик школяр, за квартиру платити треба. Тут тільки встигай працювати. А яка дівчина була гарна!

Іван тихо спустився з ліжка і підійшов до вікна. Він сів просто на підлогу, щоб його не було видно, загорнувся в ковдру та сидів.

-А сама винна! Потрібно було виходити заміж за нормального хлопця! Так ні! Погналася за багатим!

-Та ну, це він її обдурив. Начебто ж у них все добре було.

-Ой, не знаю, дівчата, але я пам’ятаю, що до неї його мати приходила. Сварилася тут на неї різними словами, а потім Алла і поїхала одразу, а повернулася вже з Іваном.

-Точно. Вона ж виїжджала. Значить, матінці його не до смаку припала!

-А Він де?

-Як де, він же зараз директор тієї самої фабрики, де Алла і працює!

-Як і навіть не допомагає їм?

-А чого йому допомагати? Він може і не знає, що вона там працює! Дуже директори вникають у те, хто їм гроші заробляє!

Іван сидів на підлозі і дивився перед собою широко відритими очима.

– Як же так? Мама, виходить, його обманювала? З його батьком все добре? Але це ж несправедливо! Так не має бути!

Іван чув, що бабусі ще про щось розмовляли, але головне, він почув, що вони називали його ім’я – Бондаренко Андрій.

Хлопчик рішуче підвівся. Він чоловік, хоч і маленький, тому має допомагати мамі вирішувати будь-які проблеми. А раптом мама й сама не знає, що його тато директор. Хоча, таке навряд чи можливо.

За годину він був готовий. Фабрика була дуже далеко від будинку. Іван вийшов із дому і попрямував у бік фабрики. Він усе пояснить цьому Андрію, і в них із мамою все налагодиться. Хлопчик влаштувався біля входу в адміністративну будівлю і почав чекати. Він і не сподівався, що в нього все вийде за день, але йому пощастило.

Перед будинком зупинилася гарна машина, і з неї вийшов молодий чоловік. Він ніс у руках якусь папку і одночасно переглядав папери в ній. Іван встав перед ним.

-Доброго дня! – діловито сказав Іван.

Чоловік зупинився і з цікавістю подивився на Івана.

-Привіт. Ти що, на мене чекаєш? – сказав він.

-Так. У мене до вас важлива справа. Особиста.

Чоловік широко посміхнувся.

-Ну, якщо важлива, то підемо до мене в кабінет.

Іван зиркнув на двері.

-А тут не можна?

-Ну, ні, друже … Важливі справи так не вирішуються. Чи ти переживаєш?

Іван підняв голову.

-Нічого я не переживаю!

Вони увійшли до будівлі, а потім і до кабінету. Чоловік сказав дівчині, яка зустріла їх:

-Мене ні для кого немає. В мене важлива зустріч.

Вона подивилася на Івана здивовано, але нічого не сказала.

-Сідайте. Я тебе слухаю.

Іван розгубився, він не знав, як почати. Потім зібрався з думками і сказав:

-Ви Андрій Бондаренко. Ви мій тато. Тільки мама не знає, що я прийшов до вас. Я сам.

Брови чоловіка злетіли вгору. Багато, що побачив за своє життя Андрій, хай і не дуже довго, але щоб таке…

-Дуже цікаво. Мама не знає… А це вона сказала тобі, що я твій тато?

Швидше за все, хтось вирішив підзаробити. І для цієї мети використовує дитину. Некрасиво… Ну, нічого, він усе зараз з’ясує.

-Ні, мама каже, що мого тата, тобто вас, не стало, і ви навіть не знали про моє існування.

-Тоді звідки?

-Я чув, як бабусі у дворі говорили. Що спочатку ви ходили до моєї мами, потім залишили її, а потім приходила ваша мама, сварилася з моєю, і моя мама поїхала… Ви тільки не кажіть моїй мамі, що я приходив…

Андрій здивовано дивився на Івана. Так, хлопцеві років сім-вісім. Не може бути. Та ні, цього не може бути точно. Андрій точно знає, що Алла йому зрадила, а потім вийшла заміж і поїхала. Або поїхала, а потім вийшла заміж. Та без різниці. Він точно… Стоп. А звідки він це знає? Мама казала, а Христина підтвердила… Та й їздив він до Алли кілька разів, квартира була зачинена, сусідка сказала, що та поїхала і не повернеться.

-А як звати твою маму?

-Алла. Алла Микитенко…

Андрію стало погано. Він ковтнув води з стакана. Так, Микитенко … А чому у Алли дівоче прізвище, якщо вона вийшла заміж?

-А тебе як?

-Микитенко Іван Андрійович.

Андрій підвівся…

-Так, Іване, ти біжи додому, а я обов’язково що-небудь придумаю, тобто вирішу. Загалом, я з тобою не прощаюсь.

Іван бачив, як чоловік рознервувався, і поспішив кивнути. Він швидко проскочив коридором і вибіг надвір. Наразі він зовсім не був упевнений, що зробив усе правильно.

Андрій узяв телефон.

-Мама привіт. Ти вдома? А, ти з Христиною чай п’єш? Дуже добре. Скажи моїй дорогій дружині, щоб вона мене дочекалася в тебе, я скоро буду.

Він їхав у машині і згадував. Аллу він любив неймовірно. У нього навіть думки жодного разу не виникло, що їх може щось розлучити. Щоправда, мамі Алла не дуже подобалася. Мама казала, що від осинки не народяться апельсинки. Справа в тому, що батьки Алли були, м’яко кажучи, гулящими. Як вони зуміли її взагалі виростити-незрозуміло. Але Андрій їх не бачив, на той час, як познайомилися, батьків вже не стало.

Відкрито мама нічого такого не говорила, але він знав, що мама спить і бачить, щоб він одружився з Христиною, донькою її подруги. Христина, до речі, також була не проти. І коли Алла покинула його, дуже вміло втішала Андрія.

За сім років, що він одружений з Христиною, вона так і не народила… Весь час говорила, що це зайве, що не хоче псувати фігуру, та й взагалі – діти, у її розумінні, це суцільні проблеми. А Андрій не наполягав. Про зраду Алли йому розповіла мама. Навіть якісь фотографії показувала, Христина гладила його по плечу, і казала, що це гени.

-Мамо, я хочу почути, навіщо ти ходила до Алли, перед тим, як вона поїхала?

Ганна Валеріївна схопилася, красномовно подивившись на невістку. Та кинулася до неї і почала сваритися з Андрєм.

-Як тобі не соромно! Не бачиш, мамі погано.

-Досить. Я чудово знаю. Що мамі завжди погано, коли їй не хочеться відповідати на запитання! І тобі, Христино, доведеться теж відповісти на мої запитання.

Від матері він вийшов за годину. У голові роїлися думки. Ззаду бігла Христина.

-Андрію! Що ти збираєшся робити? Я не дам тобі розлучення! І взагалі. Я згодна! Давай народимо дитинку!

Він різко обернувся до неї.

-А мені не потрібно! У мене є дитина. Причому вже цілком дорослий!

Він сів у машину, і вирулив із двору Христини, яка так і залишилася стояти, дивлячись йому вслід.

Весь день Іван думав. Він розумів, що вчинив некрасиво по відношенню до мами. Треба було їй розповісти. Але тепер думати про це пізно. Тільки… А якщо той Андрій Бондаренко образиться, розсердиться, а якщо він звільнить маму?

Від усіх переживань він так стомився, що заснув. А потім занедужав. Коли Алла прийшла з роботи, Іван був весь гарячий.

-Іванку! Господи, що з тобою?

-Мамо … Тато … Я все розповів йому …

Алла не прислухалася до того, що говорить син, вона викликала швидку.

Приїхали. Оглянули Івана.

-Наче все добре. Це може бути від переживань? У дітей таке буває.

-Я не знаю. Він один вдома, поки я на роботі.

-Тобто ви залишаєте дитину восьми років на весь день одного? Що ж ви за матуся? Я маю повідомити, куди слід. А якщо щось станеться?

-Але, вибачте … Мені ж потрібно працювати.

-Це ваші проблеми. Наймайте няню. Тата, я так розумію, немає?

Алла опустила очі…

-Чому ж немає? Є. Просто тимчасово був у від’їзді. Дайте сюди ваш папірець.

Алла здивовано повернулася до дверей, одвірок яких підпирав Андрій.

-Ти … Ти звідки?

-Неважливо. Дякую Вам що приїхали, тепер хлопчиком займеться мій сімейний.

Фельдшер, який впізнав Андрія, власника єдиного у місті заводу, поспішив піти.

Андрій задумливо дивився на Аллу, потім промовив:

-Я розумію, що я негідник… Але, можливо, ти даси мені ще один шанс? Наш син виявився розумнішим за нас двох. Дорослі люди, а такі нерозумні… Просто дай мені відповідь… Чому ти мені не сказала?

Алла знизала плечима.

-Твоя мама сказала, що ти одружишся з підходящою партією, з Христиною. І навіть показала весільну сукню, яку ти їй купив.

-Зрозуміло. Мама не відрізняється багатою фантазією. Мені вона сказала те саме…

Увечері Іванку стало краще. Андрій лише нещодавно поїхав. Алла проговорила з ним майже три години.

-Мамо, пробач. Це я все розповів батькові…

Алла витерла сльози.

-Іванку … Дякую тобі. Жаль тільки, що ти не зробив цього ще раніше.

Він обхопив матір руками.

-Він не свариться? Він ..

-Все добре, Іване. Тепер ми будемо вчитися жити з татом.