Тато перед відходом переписав на нас з сестрою свою фірму і навчив нею керувати. Мама ж при житті тата працювати не звикла, тому і після продовжувала жити на широку ногу. Ми кожного місяця, як і тато, виплачували мамі певну суму. Та одного дня мені знадобилася її допомога, а вона відмовила.

– Я тобі в служниці не наймалася.

– Ну, раз так, значить і ми з Миросею не будемо тобі допомагати.

– Ні копійки вона від нас не отримає.

Ще на моєму весіллі тато встиг побувати, а ось коли заміж виходила моя сестра, його вже з нами не було.

Тато нас дуже сильно любив з Миросею. Мама в нас така жіночка, що завжди думала лише про себе. Вона краще сходить в перукарню, аніж нам з сестрою час приділить.

Мама за своє життя пропрацювала може рік, ну від сили два. Вона була керуючою ресторану в нашому містечку, але коли тато почав керувати великою компанією і заробляти хороші гроші, мама розрахувалася і сиділа дома, ну як сиділа…

Незважаючи на важку роботу тато нам з Миросею приділяв дуже багато часу. Він нас водив на танці, згодом ми з ним ходили в театр чи кіно. Мама рідко коли складала нам компанію. Іноді бувало таке, що вони вибиралися лише вдвох.

Я можу прямо сказати, що не відчувала і не відчуваю любові матері на собі. Вона ставилась до нас з сестрою, як до сусідських дітлахів. Єдине, що їй подобалося, це коли тато давав їй гроші, і вона наступного дня йшла, чи навіть їхала в інше місто, на закупи.

Мама ніколи не цікавилася бізнесом тата, не питала як в нього справи, її не хвилювали питання, які тато вирішував, він просто повинен був приносити гроші і все.

Та одного дня ми дізналися, що тато занедужав. Він розумів, що з цього вже не вийде.

Весь свій бізнес він переписав на мене і сестру. За час, який йому Боженька ще подарував, він навчив нас з Миросею всього. Я тоді вже була заміжня і носила під серцем дитя. Мирося ж ще навчалася.

З сестрою ми гарно вели бізнес і звісно ж, не забували про маму і на хвилинку. Заміж мама так і не вийшла, ніде на роботу вона не влаштувалась, а як жила на широку ногу, так і продовжувала жити.

Вона завжди нам казала, що той бізнес мав бути її, але тато віддав нам, тому ми повинні її всім забезпечувати до останнього.

Як тато при житті, так і ми з сестрою кожного місяця давали мамі певну суму грошей. Мама не соромилася і добавку просити, казала, що косметичні процедури, як і картопля, подорожчали.

Ми не торгувались з мамою, рідна ж людина.

Але одного разу я попросила маму посидіти з дітьми, мені потрібно було з чоловіком деякі справи владнати в іншому місті, а няня в ці дні відпросилася ще раніше. І що ви думаєте, мама мері відмовила, бо вона до нас не наймалася в служанки.

Після цього я вся знервована сказала сестрі, що від тепер і копійки мамі не дамо. Нехай виживає на свою пенсію, яка в неї копійчана, бо ж де вона могла взятися…

Тепер мама всім розказує, що ми невдячні діти, бо на старість літ її кинули без копійки.

Але мені байдуже. Я замучилася все життя її на своїм горбі тягнути. Невдячна вона людина, ох і не вдячна…

Джерело