Переконалася, що ті сини, які, одружившись, забувають своїх батьків, не захищають їх і їхню думку, всього лише люди з дуже слабким характером. Спершу вони були за спиною батьків, потім стали за спиною дружини.

Дружина виявилася домінуючою та хитрою. Як, наприклад, у нашого сина.

Невістка плавно прибирала нашого сина до ручок протягом 11 років. Спочатку «відвела» з нашого сімейного бізнесу, де він дуже непогано заробляв і який ми хотіли переписати на нього.

Причину вигадала, що шкідливо для здоров’я, тому що на виробництві часом використовували гумовий клей у невеликих кількостях. Посадила його вдома з дитиною, нашим онуком.

Сама вона банківський начальник з високою зарплатою і трикімнатною квартирою. З нами грала, ну що тут сказати, якось жили, не сварилися.

Через 5 років онучка з’явилася, син уже 10 років ніде не працює та не хоче. Йому, мабуть, так зручно.

Але за роки змінився до невпізнанності, за характером став копією дружини. Цілком вона його під себе підломила, загалом, ми, його батьки, їй у її житті не потрібні — не дуже ми для них корисні.

Її батьки, пенсіонери, живуть для них, гроші дають, продукти їм купують сумками, речі дорогі їм купують, з дітьми займаються, це при тому, що їхній батько, наш син, сидить удома! Чоловік мовчав, мовчав, не витерпів, висловив усе, що думав, що син дармоїдом став при них, що невістка як чужа, захоче онуків дасть, захоче, ні.

І виявилося, що світ був такий крихкий, що від думки батька він звалився, і ми побачили, що син нам давно вже гірше за чужого. Він не заспокоїв свого батька, мовляв не хвилюйся, не нервуй батько.

Він сказав, що ми маємо вибачитися перед його дружиною та її мамою. Став згадувати, що, мовляв, ми йому того не дали, не так вирощували, не забезпечили всім.

Тож живемо ми тепер, сподіваючись лише на себе, онука бачимо, лише зустрічаючи його зі школи.

Прикро, але бачимо, слабка він людина, думки своєї не має, від життя тепер він сховався за спиною своєї жвавої дружини, а так як гроші вона заробляє звідси і жадібність його, що є ознакою неповноцінності та безхарактерності.

Шкода його. Але нас уже не почує, він тепер її чоловік, а не наш син.

КІНЕЦЬ.