– Дівчата, там до Наталки чоловік приїхав! На колінах стоїть!

– Ось це дає!

Сцену спостерігали всі, хто йшов з обіду – високий чоловік із величезним букетом троянд став навколішки перед бухгалтером.

А що Наталка?

Розгубилася, звісно. Зупинилась. Але буквально за пару секунд взяла себе в руки, щось тихо сказала чоловікові і пішла далі. Букет не взяла.

Невдоволено блиснувши очима, чоловік кинув квіти в бак для сміття.

В офісі була лише одна людина, яка розуміла всю проблему того, що відбувається: два тижні тому саме Славку вона зателефонувала з проханням про допомогу.

… Дзвінок пролунав близько восьмої вечора:

– Славко, перепрошую, мені більше нема кого попросити.

– Що сталося?

– Мені терміново потрібний транспорт. Прямо зараз. Речі треба перевезти, і досить багато, переживаю у таксі мені відмовлять.

– Для вас, Наталю, завжди допоможу, кажіть адресу.

Дорогою він згадував дні, коли ця ефектна жінка з’явилася в офісі. Струнка, стильна, красива. Відразу викликала напругу в жіночих лавах та захоплення у чоловічих. Але поводилася вона ввічливо і дружелюбно. До того ж одразу дала зрозуміти, що глибоко заміжня і ніякого флірту не допускає.

А коли всі переконалися, що й фахівець Наталя чудовий, колектив прийняв її остаточно. Славку вона одразу дуже сподобалася, невдовзі вони потоваришували.

По-перше, з’ясувалося, вони родом із одного райцентру. По-друге, В’ячеслав поводився підкреслено ввічливо і жодного разу не дозволив собі загравати з симпатичною колегою. З деяких пір статус «одружена» означала для нього табу.

Якось Славко став свідком її телефонної розмови із чоловіком – той довів її до сліз. Стало ясно, що «щасливий шлюб» зовсім не безхмарний. Чоловік ревнував Наталку не гірше від шекспірівського Отелло.

До весілля він неймовірно пишався тим, що таку красуню відхопив. Але згодом, спостерігаючи за тим, як інші реагують на його дружину, чоловік почав сильно її ревнувати. Став стежити за соцмережами, просив звіту про все, перевіряв телефон дружини, відстежував усі її переміщення за допомогою геолокації.

Наталка чоловіка любила, намагалася його не дратувати.

… Того злощасного місяця в бухгалтерії занедужали дві співробітниці, і настав день, коли Наталка вирішила взяти додому коробки з документами – в робочий час руки не доходили. Затримавшись допізна, вона вирішила закінчити справу вдома і попросила чоловіка забрати її з роботи.

Той послався на зайнятість і відправив свого друга. Наступного вечора на неї чекав допит:

– Ну, і що ти в ньому знайшла?

Наталя спочатку навіть не зрозуміла, про що чоловік каже. З’ясувалося, що на його прохання друг записав усю поїздку на відеореєстратор:

– Ти буквально очей від нього не могла відвести!

– Та скільки можна! Я просто підтримувала розмову! – обурилася Наталка. – Мені замружитися треба було? У вікно дивитись? Це звичайна ввічливість. Людина мені допомогла!

– А ти й рада віддячити! Мало на шию не кинулась.

***

Все це жінка розповідала сидячи в машині Славка. Вона ледве стримувалася:

– Потім він сваритися почав, і мало не…, – Наталка зупинилася.

– Він тебе…? – напружився Славко.

– Ні, до цього не дійшло, – похитала головою Наталка. – Зате потім він виніс у коридор три сумки… Сказав, що дружина, яка вішається на шию кожному зустрічному, йому не потрібна. Виставив мене за двері. А я б ніколи…

Договорити вона не змогла – розплакалася.

Славко мовчав, чекаючи, коли вона заспокоїться. Відчував: якщо заспокоювати, сліз стане лише більше. Наталка скоро перестала схлипувати і прийшла в себе.

– Він зібрав мої речі, уявляєш? Навіть питати ні про що не збирався. Я потім у під’їзді сиділа – лік часу втратила, – зізналася Наталка. – Добре, що подруга погодилася мені дати притулок. Вибач, що я на тебе все це вивалюю. Пора до Олени їхати, а то в неї дитина маленька.

– Може, до мене? – Запропонував Славко. – Ти не думай, я без задньої думки. Просто допомогти хочу. У мене вільна кімната є. Якщо не соромишся. А там знайдеш квартиру.

– Ні, ні, так не можна, це буде неправильно, – твердо відповіла Наталка. – Дякую тобі за все.

***

Наступного дня вона прийшла в офіс, як ні в чому не бувало. Зібрана, доброзичлива. Тугу в очах помітив лише Славко.

Вони не обговорювали те, що сталося до того моменту, коли ревнивий чоловік приїхав з квітами:

– Допомога потрібна? Може, додому проводити? – поцікавився він у колеги, розуміючи, на що здатний ревнивець.

– Ні дякую.

– Ти як взагалі?

– Нормально. На розлучення подала. А він усе чекав, коли я прощення просити прийду. Приповзу, вірніше.

– Ти ж його любиш, – сумно зауважив Славко.

– Любила, – уточнила Наталка. – Але всьому є межа. Скільки можна виправдовуватись на порожньому місці? Це не життя.

Підходячи до машини після роботи, Славко почув оклик:

– Поговоримо по-чоловічому? – Це був чоловік Наталки.

– Слухаю.

– Це ти її підвозив того вечора, я бачив номер.

– Не розумний ти, Наталка ніколи собі нічого зайвого не дозволяла, а ти … – почав було Славко, але зупинився, повернувся і рушив до машини.

“Таку жінку втратив” – встиг подумати Славко як раптом в очах потемніло…

…Він прийшов в себе у швидкій. Фельдшер пояснював, що з ним сталося:

– Пощастило вам звісно. Але треба пройти огляд, і, швидше за все, вас трохи потримають у стаціонарі. Щоб унеможливити наслідки.

Вранці до нього прибігла Наталка. Вона була схвильованою, дивилася співчутливо на Славка.

– Якщо ти за чоловіка прийшла просити, то не хвилюйся – заяви я писати не буду, вчора ще лікарям сказав.

– А варто було б його провчити, напевно, – похитала головою дівчина.

Славко мовчав. Її очі потеплішали. Вона дивилася на перебинтованого Славка і раптом усміхнулася.

– Виглядаєш як герой!

Повисла тиша.

– Це дивно, – задумливо сказала Наталка.

– Що саме?

– Дивлюся я на тебе і дивуюся. Ти ж мене любиш, але ніби зовсім не ревнуєш.

– Просто я хочу, щоб у тебе все було добре, – Славко збентежився, потім поправив бинти: – А ревнощі, як бачиш, небезпечне почуття.

Помовчавши трохи, він додав:

– Скажи, а я маю шанси запросити тебе на вечерю?

– У бинтах? – Засміялася Наталя. І подумавши, продовжила: – Давай не поспішатимемо, я ще не розлучилася. А мій чоловік на людей кидається. Одужуй, завтра апельсинів принесу.

***

Весілля зіграли за два роки. Все у Наталки зі Славком добре. Про колишнього вони не згадують: переїхали до іншого міста.

КІНЕЦЬ.