Попри те що заміж я вийшла відносно недавно, про сім’ю свого чоловіка я знаю практично все. Нічого дивного, адже до весілля ми зустрічалися близько п’яти років. І весь цей час мені доводилося спілкуватися зі своєю майбутньою свекрухою, яку хлібом не годуй, дай тільки язиком почесати.

Не те щоб я мала до неї претензії з цього приводу, просто хочу максимально доступно пояснити ситуацію, а суть моєї проблеми – неприємності в заміжньому житті. Так от, поки ми зустрічалися, все було ще нічого. Я жила в гуртожитку, вчилася в місцевому інституті.

Коханий теж навчався, але квартиру не винаймав, а проживав із матір’ю і сестрою. Він приємний хлопець і завжди таким був. Знаєте, така людина, яка ніколи не починає сварки. Ба більше, з ним якось і сваритися ніколи не хочеться. Ось такий він, м’який, світлий, зовсім не агресивний і дуже щирий.

Таким мого чоловіка виховала мама, вже я це точно знаю. Його сестра трохи з іншого тіста. Очевидно, пішла в батька. Вона теж непогана людина, але кожна наша розмова так чи інакше стосується однієї й тієї самої теми: як вона хоче з’їхати з квартири батьків, але не може через вік і гроші.

Раніше я її навіть не розуміла, але тепер – більш ніж, аби її пориви не зіграли з нею злий жарт у майбутньому. Як я вже сказала, до весілля ми з жили окремо, а вже після нього я переїхала жити у квартиру до сім’ї чоловіка. Вона в них велика, місця вистачає.

Та й ніхто не був проти, я не з тих, кого заведено називати приживалами. Копійка до копійки, ми б могли й самі винайняти собі житло, але треба дивитися правді в очі, економити на всьому в нашому віці банально не хочеться. Та й нема чого, якщо є варіант цього не робити.

У нас величезна кімната на двох, усі зручності. То в чому ж може бути проблема? У моїй свекрусі, проблема саме в ній. Бачте, вона досі не хоче морально відпускати свого сина. Тобто так. Вона знає, що в нього є дружина і навіть робота. У цьому плані все начебто окей.

Але чи то від неробства, чи то від надлишкових почуттів весь свій вільний час вона присвячує сину, а точніше догляду за ним. Наприклад, учора помила йому черевики. Встала о пів на шосту ранку і помила. Випадково щось скинула з полиці й розбудила нас усіх.

Я запитала в свекрухи, навіщо вона це робить, та ще й у такий час, а вона відповіла, що раз дружина не справляється, то нехай вона буде на підмозі. Я навіть не знаю, сприймати мені її слова як претензію на свою адресу чи ні, адже подібних прикладів купа, і далеко не всі вони пов’язані зі мною.

Була справа, коли вона чотири години витратила на те, щоб поїхати в інший кінець міста, купити там величезну рибину, а потім увесь день її фарширувати за якимось мудрованим рецептом. Навіщо? Мій чоловік згадував, як таку рибу він уперше скуштував на дні народження когось із родичів.

Ось свекрусі й спало на думку повторити ту страву. Просто так, без приводу. А ще був випадок, коли вона особисто перемила всю свою величезну квартиру, пройшлася зверху дезінфекційними засобами, тільки тому що мій чолові почав чхати. Подумала, що це може бути вірус якийсь.

Слава богу, мене в ті дні взагалі в місті не було, я їздила додому до своїх батьків. Тож ви можете зрозуміти, що, напевно, ніякого зла моя свекруха на мене не тримає. Просто вона ось така. І все ж я вважаю це проблемою, але не тільки тому, що мама мого чоловіка хіба що в одне місце йому не заглядає.

Річ у тім, що він і сам не проти такого ставлення до себе. Дорослий хлопець, хотіла б сказати “чоловік”, але не буду. У такому разі мені доведеться себе саму називати “жінкою”, а я цього не хочу, я ще дівчина, але тим не менш. Він уже в тому віці, коли варто задуматися і про окреме житло і про дітей.

Він же, як я подивлюся, сам не проти, щоб йому подушку збивали. Тільки не подумайте, що я просто хочу більше уваги і всіляких приємностей. Я знаю, зараз популярна тема, коли викривають жінок, яким від чоловіків нічого, крім грошей і подарунків, у принципі, не потрібно.

Я не така, я сама працюю, хоч і отримую трохи менше за свого чоловіка, але частину зарплати я, як і він, віддаю на комунальні послуги і на продукти. Тож нахлібницею мене назвати складно. І при всьому при цьому на цьому етапі таке життя мене не влаштовує.

Складно ділити свого чоловіка ще з кимось. Та й я здогадуюся про те, що, коли мене немає, свекруха однозначно розпитує його про наші секрети. Вже це вона страх як любить. Хто зможе таке терпіти? Я ось щось втомилася. Що ще цікаво, так це причина, чому батька мого чоловіка пішов з сім’ї.

Він здебільшого не любить про це говорити. Зате його мама не упустить шансу перемити всі кісточки колишньому. І про те, яка він недобра людина. І який, виявляється, грубий і черствий. Хоча залишитися на квартирі, яку купували вони обидва, у неї совісті вистачило.

Навіть не знаю, куди він переїхав, про це сім’я мого чоловіка підозріло мовчить. З одного боку, можна ще потягнути гуму, потерпіти. Хоча особисто я в цьому не бачу жодного сенсу. Переїхати в орендоване житло можна було б, але я точно знаю, що буде скандал та й свекруха і там до нас дотягнеться.

Це до бабки не ходи. Що ж залишається, розлучення? Не знаю, я ж не очікувала, що чоловік виявиться таким маминим синочком.

Стільки часу до весілля я про це і не думала, але минулий рік багато розставив на свої місця. Хоча я люблю його і не хочу від нього йти. Загалом, суцільні нерви і негатив.

Я і до цього замислювалася про майбутні перспективи, але ситуація з миттям взуття мене якось доконала. Це ж просто ненормально. Може, мені якось із друзями чоловіка переговорити, щоб вони натякнули на проблему? Чоловічий колектив все-таки.

Я ж заміж виходила з любові, а не просто так, від нічого робити.

КІНЕЦЬ.