В одни голос бабусі і мама, а потім і свекруха мені торочили: годувати коханого чоловіка лише домашнім. «Запам’ятай, онучко: перше, друге і компот».

Але я ще тоді майбутній свекрусі в очі щиро заявила: ставати до плити щодня не збираюся, навіть якщо її син купить мені будинок чи квартиру. Навіщо, якщо можна пообідати у кафе? Чому сучасні чоловіки вважають, що ми зобов’язані їх годувати? – запитала я у свекрухи Надії Григорівни. І вона розгубилася.

Мені от наприклад здається, що в сучасному світі, коли всмі працюють, правильно ділити обов’язки на основі вкладу кожного партнера. Головне – вміти говорити та домовлятися. Я одни раз покинула хлопця, який мені заявив: «Ти мені готуєш? Тоді я з тобою житиму. Інакше – ні». Ну, до побачення.

Я готова готувати чоловіку, коли він приходить утомлений з роботи. Або коли валяється, бідолаха, з температурою. Без зайвих слів подбаю про коханого і, звичайно ж, нагодую смачненьким. Але у вихідні нехай сам стає кухарем і радує мене смаколиками!

Взагалі -то, чесно кажучи, готувати мені подобається, отримую задоволення від самого процесу. Люблю, коли моєму чоловікові смачно. Але терпіти не можу мити брудний посуд. Тому ми з чоловіком розподілили обов’язки так: якщо я готую – він миє посуд і чистить плиту. І всі задоволені! Крім Надії Григорівни.

В цілому ж долю берегині домівки я не схвалюю, лиш в деяких ситуаціях готова поступитися своїми принципами. Все дуже просто і очевидно.

Якщо жінка не працює і займається дітьми і домашнім господарством, то харчування сім’ї лягає на її плечі. Якщо працюють обидва – усі побутові справи варто ділити порівну, зокрема й готування. Ви згідні?

Я не готуватиму на постійній основі навіть якщо чоловік купив нашій родині будинок чи квартиру, зробив гарний ремонт кухні, купив кухонну техніку та посуд.

У моїй сім’ї, де я виросла, готували жінки. Але! І дід, і батько, і навіть вітчим завжди балували нас делікатесами. Запікали баранячу ногу, готували плов в казані прямо на багатті. Про шашлики я мовчу. І пироги пекли, і торти робили. Саме тому для мене дивно, коли дорослий чоловік пхикає, що ніхто йому гречки з котлетою розігріти не може. Це ж нонсенс!

До заміжжя я іноді любила кулінарні експерименти. Після у мене такого бажання не виникало. Бо – гречку ми не їмо, макарони теж, пюре надоїло. А коли звучить класичне “А у мами борщ червоніший і котлетки ніжніші” – все, занавес. Не те, що готувати – розмовляти з чоловіком не хочу! Тому він більше так не каже, а стає і готує або купує їжу.

Ось так я, дівчата, дожила до 35 років і жодного разу не включала не те що кухонний комбайн – духовку! Я достатньо заробляю, щоб позбавити себе цих задоволень. Тільки щось легеньке.

Зате я з задоволенням пилосошу і мию підлогу, витираю пил, збираю меблі, клею шпалери. З нуля збудувала дачу з газобетону з одним робітником. Але готувати якісь складні речі – ні, це не моє, вибачте! Навіть Надія Григорівна змирилася. Всім добра!

Джерело