Мені 52 роки, чоловіку Роману – 55. Ми другий рік всього живемо разом. Живемо удвох, окремо. Але! Щонеділі ми з чоловіком ходимо на обід до його мами. І це щось з чимось, я вже сивію.

Розумієте, це єдиний спільний вільний вихідний день із чоловіком. А я маю його присвятити чужій літній бабусі! За мною залишають право не відвідувати Тамару Леонідівну обов’язково, якщо не хочу, але Роман тоді ображається.

Коли він ходить до матері сам, частіше він приходить у поганому настрої, майже не помічає мене, і ця атмосфера зберігається весь тиждень. Вкрай рідко буває інакше.

Звичайно, коли я не ходжу до свекрухи, то намагаюся озвучити об’єктивну і вагому причину, щоб це не виглядало просто моїм небажанням. Маму свою чоловік і сам не любить, сам про це говорить. Навіть не пам’ятає точну дату її народження, йому завжди нагадують про це. Ніколи не дарує їй квіти та подарунки, навіть на день народження.

Не співчуває матері по-людськи, я сама бачила такі ситуації. Для мене стає очевидним, що це якісь наслідки з його дитинства, але він розповідав мені про свої взаємини з мамою в дитинстві. Чоловік просто виконує свій обов’язок, сам так і каже.

Роман, як він сказав, з 16 років мешкає окремо від батьків. І, як я розумію, обіди у літньої мами – це для нього єдиний спосіб показати всій численній рідні, що він гідний син, щоб його менше критикували – це суто мої спостереження і висновки.

Брат Романа живе в іншому місті, іноді приїжджає до матері, але постійно звинувачує чоловіка, що той мало дбає про матір, хоч це неправда. І я бачила ситуації, у яких їхня мама сама провокує цей конфлікт. Навмисне чи ні, але бабуся так подає інформацію, що складається враження, наче вона просто привертає до себе більшу увагу.

І ось як результат – брати навіть не розмовляють. Я багато разів пропонувала заїжджати кілька разів на тиждень увечері на чай, на вечерю. Це навіть буде більше часу та уваги приділено мамі. Іноді в неділю приходити на обід, але не робити цей недільний графік графіка обов’язковою програмою.

Завжди запрошую свекруху до нас на обід. Але мати не хоче. Лише до неї. І чоловік не хоче нічого міняти. Я бачу, що він просто боїться, але сам собі у цьому не зізнається.

Єдиний спосіб уникнути цього заходу – це коли я організовую якусь поїздку з міста, спеціально. Але мені не хочеться весь час все вигадувати самій. І взагалі іноді хочеться провести цей день вдома, розслабитися, вдома пообідати, погуляти, а не тікати з дому.

Крім того, у нашому місті живе ще Романова тітка, сестра мами, яка теж влаштовує обіди. Розмовляють вони під час зустрічей лише про проблеми сьогодення і про минулі часи. Тема ніколи не змінюється. І взагалі вони чомусь люблять зосередитись на поганому.

Родичі Романа не мають ніяких хобі, захоплень, вони нікуди не ходять, не подорожують, тільки на прогулянки свіжим повітрям. Взагалі не розуміють варіантів іншого відпочинку, окрім обідів та розмов. Я не переношу одноманітності і вже не знаю, куди тікати від цього.

Водночас чоловік – розумна цікава людина. Але я опинилася в ситуації, коли я заміжня не за ним. а за всією його родиною. І не можу йому пояснити, що я не виходила заміж за усю його рідню. Мені потрібно більше нашого з ним особистого простору. Нам удвох з ним дуже добре. Без його рідні ми можемо говорити про все на світі, нам цікаво одне з одним.

Але спроби поговорити з Романом і знайти рішення у цьому питанні з обідами призводять до великих конфліктів. Вже очевидно для мене, що цієї одноманітності я не винесу. Рідня його до мене чудово ставиться! Чоловік переїжджати до іншого міста відмовляється, доки мама жива. Каже, це його обов’язок!

Допоможіть, будь ласка, порадою, як знайти правильні слова і аргументи, щоб допомогти чоловікові позбутися страху бути поганим в очах рідні. Це страх у нього більший, ніж втратити мене.

Але він після одруження 15 років був сам, не міг побудувати нову родину. І ось зараз, коли він має стабільність, яку він, за його словами, так шукав – він не може дотримуватися здорового балансу між мною і ріднею.

Я підкреслю, що я за компроміс, поважаю традиції інших людей. Але я не можу донести Роману думки, що хочу жити своїм життям, нашим з ним, а не бажанням бути добрими для всіх. Заздалегідь дякую за увагу й допомогу.

Джерело