Познайомились із майбутнім чоловіком в інституті на другому курсі, це були перші серйозні стосунки в моєму житті. Одразу після закінчення інституту вирішили одружитися.

Ми вирішили жити з матір’ю чоловіка, на той момент вона була в розлученні. Я не думала, що буде дуже складно жити однією сім’єю, намагалася все робити, як годиться, мовчала на всі докори, тільки плакала в своїй кімнаті.

Звичайно, бувало, що теж показувала характер, але намагалася не переступати межу. Так і я прожила 17 років.

Щодня були причіпки з боку свекрухи, принизливі висловлювання на мою адресу, про те, що я затримуюсь на роботі, що я гуляюча, що я маю забезпечувати свою сім’ю сама, а чоловік мені нічого не винен. Казала, що чоловік високий, а я невисокого зросту, що діти (дві доньки) успадкували від мене всі хвороби (близорукість, алергію).

І кінця цим закидам не було, на душі було гидко і погано, жити не хотілося, бо чуєш щодня «ти погана мати», «ти погана дружина». Чоловік часто скаржилася на ці стосунки з матір’ю, але він приймав тільки її бік, просила все залишити їй і піти з дітьми жити окремо, але чоловік був непохитний.

В останній рік я відчула, як він віддаляється від мене та дітей, що не хоче проводити з нами час, грубо поводився зі мною, принижував прилюдно. Я все терпіла, і його поїздки на навчання до Києва протягом 10 років сама тягла сім’ю і брала підробітки.

Потім він влаштувався на хорошу роботу, почав заробляти. Я думала, можу розслабитися і проводити більше часу з ним, планувала поїхати кудись, але він мені сказав, що втомився від мене і матері, і поїхав відпочивати відразу після Нового року до санаторію для покращення здоров’я.

Після його приїзду я ненароком натрапила на електронні квитки і розкрилася вся правда, що насправді він їздив зі своєю коханкою відпочивати. Мені було боляче, не передати як, в цей же час я дізналася, що моя мама хвора і лікування вона не зможе пройти, оскільки у неї хворе серце, не витримає.

Сама я опинилася також на обліку в онкодиспансері і мала пройти лікування та постійні обстеження. Але чоловік мені сказав, що нічим не може допомогти мені і я маю свої проблеми вирішити сама, для мене зайвих грошей немає.

Розуміючи все, що я людині байдужа і вислухавши, що я не така вже молода і стала не привабливою, і він більше не любить мене, але при цьому не хоче розлучення, втратити сімейний статус в очах родичів, друзів, колег. Я наважилася, поїхала до своїх батьків, попросила дозволу розлучитися та подала заяву до суду, виставила речі чоловіка за двері та попросила виїхати.

Півроку чоловік не давав розлучення і весь цей час свекруха жила зі мною та дітьми, щодня принижуючи мене. Не витримавши, я одного разу просто зачинила за нею двері і не впустила до квартири, попросила поїхати до сина, до його великого будинку.

Чоловік образився на це, дав, нарешті, розлучення, і я стала вільна. З часом мене зняли з обліку, а моя мама померла.

Три роки після розлучення я жила лише дітьми та роботою, не помічаючи нічого та нікого навколо. Потім ніби прокинулася, зрозуміла, що треба пробачити і відпустити минуле.

З часом я поміняла роботу, відкрила свій невеликий бізнес, зараз нічого не потребую. З колишнім чоловіком нормальні стосунки заради дітей. Приймаю залицяння чоловіків, але серце не приймає нікого, напевно, не можу більше вірити чоловікам до кінця.

КІНЕЦЬ.