Моя мати одразу була негативно налаштована до мого хлопця. Вже другого дня їх знайомства вона його образила.

Я так розумію вона бачила, що у нас все серйозно і рано чи пізно я поїду від неї, а вона залишиться одна. Вже доходило до того, що мені в мої 24 роки вона забороняла залишатися в нього на ніч і приходити я маю максимум о 10 годині. Все робила, щоб у мене нікого не було, щоб я була сама.

Мій хлопець не дурний, цікавий, працює, не має шкідливих звичок, є своє житло та машина. Скажімо так, нема до чого причепитися, немає негативних якостей, які мав колишній хлопець, у якого цілей у житті не було.

З цих причин ми й розлучилися. Бути старанним йому не вдалося, він вибрав гулянки. Мало того, під кінець принижував мене, писав про мене гидоті всім моїм друзям, потім ще й почав погрожувати мені.

І сьогодні мама мені заявила, що він гарний був, а цей дурень. Мало того вона дістала мене зі приниженнями та підколами, на які я ніяк не реагую, але вона не заспокоюється, вона зачіпає мене за живе, сидить і сміється.

Я не показую їй, що це мені неприємно. Але вже багато разів плакала, на нервовому ґрунті був гормональний збій, так само боліла страшно спина, викликали швидку, сказали міжреберна невралгія, швидше за все, також через те, що сильно засмучувалася.

Звичайно, все це терпіти мені набридло, і я переїхала до хлопця. Мама навіть не розуміє, чому я поїхала, вона не розуміє, що я просто втекла з дому через неї.

Якби все було нормально, та я б напевно досі думала, переїхати до хлопця чи поки що з цим почекати. Вона не працює вже років 10.

Вона просто сидить удома, а ввечері виходить годувати кішок. Мені її шкода і боляче дивитися, як вона просто деградує і просиджує вдома за комп’ютером свої роки життя.

Вона нічим не хоче займатись. Скільки було можливостей поїхати, але ні, вона сидить і сидить.

Була б вона хоч чимось зайнята, їй би ніколи було сидіти і вишукувати мого хлопця в інеті, писати нам гидоти, тріпати нерви мені та йому. Хлопець уже поставив умову — чи він, чи мати.

Він не хоче, щоб вона взагалі щось знала про наші плани, про нього. З одного боку, я його розумію.

Але яка б вона не була, але вона моя мама, хоч і з усіма своїми тарганами. Я не знаю що робити.

Я і так обмежила з нею все спілкування на максимум, заходжу до неї іноді провідати. І в кожну цю парафію починається те саме.

Говорити з нею нормально не виходить, все йде до того, що вона мені нерви вимотає, сама задоволена, а мені потім погано. Мабуть, виникнуть питання, на що вона живе?

А живе вона за гроші чоловіка, який взагалі в іншій країні. Вона їхати до нього не хоче.

Він не хоче повертатися до України. Якось так.

Нічого хорошого та серйозного, не думаю, що це довго все триватиме, і на що вона житиме далі, не уявляю. Як мені поводитися з нею далі? Загалом припинити спілкування?

КІНЕЦЬ.