Розповім з самого початку свою непросту історію. Сподіваюсь почути поради ще й тут, бо сама ніяк не можу розібратися в своїх почуттях.

Спочатку ми були звичайною родиною. Мама й тато побралися, приїхали в нове місто працювати на велике виробництво. Народилася я.

Мама не працювала, доглядала мене, адже бабусі-дідусі залишились далеко на іншому кінці України. І мамі було не легко справитись самій, але вона старалася.

Батько працював сам, грошей не вистачало, п потім його ще й скоротили. Якось батьки тягнулися, крутилися, а потім тато подався на будівельні роботи за кордон.

Так і лишився працювати там вахтовим методом. Коли я вже свідомо памʼятаю своє дитинство – то тата ми бачили раз на кілька місяців.

Дядько Олег зʼявився в нашому житті не помітно, але так, наче завжди у ньому і був. Він все допомагав мамі, вечеряв з нами і гуляв у вихідні, ми разом їздили у якісь невеличкі подорожі, коли тато був далеко.

Думаю, дядько Олег і ночував у нас, хоча я спочатку цього не помічала, а зрозуміла лиш коли подорослішала.

А в 14 років я для себе вже остаточно зрозуміла, що мама, крім тата, кохає іншого чоловіка. Вона дійсно любила їх обох. І досі так і є, я це знаю.

Як я вже сказала, батько працював вахтовим методом за кордоном, їздив на роботу на кільки місяців.

Сімʼя дядька Олега жила в іншому місті, а він працював в нашому. Коли приїздив тато, дядька Олега ставало менше в житті нашої сімʼї, хоча повністю він не зникав, вони були знайомі з татом ще з колишньої роботи, мали нормальні стосунки.

Я теж любила дядька Олега, він став мені справжнім другом, навіть ближчим за тата у якійсь мірі, бо його я бачила частіше. І він – щиро кажу – дуже хороша людина.

Дядько Олег теж на кілька днів щомісяця їздив до своєї родини – дружини і дочки. Тоді мама ходила трохи сумна, але пояснювала мені, що в нього крім нас є сімʼя, яку він теж любить і хоче бачити, проводити іноді час з сином.

Я це все сприймала як нормальне життя, адже іншого не знаю. Та й не хочу. Я бачила, що мама щаслива. І коли тато з нами – батьки завжди разом, щасливі, усміхнені, веселі.

Коли тато їде – зʼявляється Олег, і мама знову сяє щастям. Вона давно вже працювала в університеті, ми купили велику трикімнатну квартиру, мама сама робила в ній ремонт, поки тато працював і давав гроші. А дядько Олег у всьому мамі допомагав і батько про це знав.

Так йшли роки. Я виросла, закінчила університет, працюю в нашому місті. І я знаю, що в нашій сімʼї так все і лишалося. Я не звинувачую ні маму, нікого з її чоловіків – це їхнє життя, я не маю права судити.

Тим паче, нікому не відомо, яке життя мали тато під час роботи чи дружина Олега. Я вже давно доросла, маю свою родину, дитину і багато що розумію.

І нехай би все так і було, але недавно все змінилося. Тато більше не працює. У нього важка недуга щось змінити не можливо. Лікарі дають місяць-два. Мама доглядає батька, не відходить. Дядько Олег і я для неї – опора.

Але мені почали не давати душевного спокою думки. Можливо батько має право знати правду про маму і Олега? Хоча би зараз, коли йому залишилося не довго?

Я не знаю, що робити і як правильно, чи маю я право брати на себе таке рішення. З мамою про це не говорила – не наважуюсь. Але я прямо спати не можу через ці сумніви.

Я не могла сама собі дати раду з цим питанням, тому пішла до священника. Але тепер мені ще важче! Бо я отримала пораду – розповісти тату, адже його життя на землі добігає кінця.

І як мені бути??? Чи не зроблю я гірше всім – тату, собі, мамі з Олегом? Що буде, коли тато полине на небо, чи будуть вони разом повністю? Чи так і триватиме – мама тут, а Олег – на два міста і дві родини?

Як все не просто в цьому житті! Дай мені сил, Боже, розібратися і не натворити невиправного!

Сподіваюсь почути поради ще й тут, бо сама ніяк не можу розібратися в своїх почуттях.

Джерело