– Знову на вихідних треба в магазин їхати, – скаржився Богдан колегам, – щотижня щось нове. Сил немає.

Два тижні тому жінка захотіла електропіч, а цього тижня їй вже потрібен новий плащ.

Товариші тільки крутили головою. Йому дуже не пощастило з дружиною. Це ж треба – бути одночасно марнотраткою та скупою.

Чужі гроші вона витрачає залюбки, а свої шкода.

От тільки Богдан зовсім не багатій, а працівник, котрий має середньостатистичну зарплату. А дружина ще більше ускладнює ситуацію.

Богдан не скаржився, не сварився, лише зрідка зривався, коли йому це допікало. Тільки прийшли сповіщення про зарплату, всі працівники раділи, а от Богдан – навпаки.

У нього були інші плани на ці кошти, але дружина…І плащ…

– Це вже певно десятий, – жартував колега по роботі.
– Ну не десятий, звісно. Старий плащ вона чотири роки носила. Каже, вигляд в нього вже не той. Соромно в люди вийти. Ну нехай. Але не все ж підряд. Електропіч, плащ…

– Чотири роки, – фиркнув один з працівників, – от наші батьки по десять років одну й ту ж річ носили. І нічого. А тут щосезону нова річ. Ти, Богдане, теж хороший. Де ж твоє слово чоловіка?

Постав її на місце! Сам розбалував.

– Щось я нічого не розумію, – говорив співробітник, – це ж твоя дружина працює на роботі, заробляє гроші, а її “хочу” повинен оплачувати ти?

– Я, – невпевнено мовив Богдан.

Чоловіки промовчали, але по їх здивованих поглядах все було зрозуміло.

– Дівчата, як же я втомилася, – скаржилася Дана своїм подругам, – а все так добре починалося. В декреті я майже не була. Коли синові виповнився рік, я вийшла на роботу, а його залишила на маму. Грошей ледь вистачало, тож доводилося якось викручуватися. Чоловік запропонував мені свій план.

За мою зарплату ми оплачуємо комунальні послуги та купляємо продукти, а за його кошти купляємо більш цінні речі.

Якщо ж моїх грошей не вистачає, Богдан додає свої.

З одного боку логічно: якщо знаєш, що в тебе не так і багато коштів, то стаєш більш заощадливим та розраховуєш лише на себе. Не треба брати кредити чи позичати в друзів. Потрібно придбати якусь річ – ідеш та купляєш.

– Знаєте, я завжди так розподіляю свій бюджет, що мені всього декілька разів доводилося брати кошти в чоловіка.

Якщо в мене раптом з’являлися незаплановані витрати, і мені не вистачало грошей, чоловік називав мене марнотраткою.

Ні! Він давав мені ті гроші, але перед цим говорив таке, що я вже нічого від нього не хотіла.

Три тижні тому в нас зламалася електропіч. Я ж кажу: “Їдьмо, купімо нову, цю вже не відремонтуєш”. Та й коштує вона не так і дорого. Що то було! Як він кричав! Та купив же!

А потім на будь-яке моє слово чоловік показував пальцем на електропіч та говорив: “Ти маєш те, що хотіла? Що тобі ще від мене треба?”

– Як на зло, того ж тижня в мене порвався плащ. Я вже не раз його зашивала. Планувала в ньому ще відходити цей сезон. Та куди там. Тут ні одна швачка не зашиє. Я розповіла чоловікові, як є, і що треба новий плащ, а він далі в крик. Мовляв, я лише думаю, як витратити його гроші.

Богдан таки купив мені плащ, при цьому сказав, що я повинна відходити в ньому років п’ять мінімум.

А якщо і подреться чи зноситься, то це вже не його проблеми. Купляти він нічого не буде.

– От як мені бути, – важко зітхнула Дана.

Подруги тільки переглядалися та не знали, що їй порадити.
Така неоднозначна ситуація.

КІНЕЦЬ.