До річниці нашого з Павлом весілля я готувалася. Накупила різної смакоти до романтичної вечері, запалила пахучу і потріскуючу свічечку, а на край столу поставила коробочку з подарунком.

Якогось сюрпризу я чекала і від чоловіка, і квіти, саме собою, я навіть вазу підготувала. Але Петро перевершив самого себе. Давно я так не лила сльози, як в цей вечір. А всьому виною, я вважаю, його донька від попереднього шлюбу – Уляна.

Хоча і мама і всі мої знайомі відмовляли мене від ідеї виходити заміж за Павла, я таки це зробила. Коли ми зустрічалися, він був дуже уважним до всіх деталей, говорив компліменти і дарував подарунки.

На третьому нашому побаченні Павло зізнався, що він був одружений і в нього росте донька десяти років.

Я люблю дітей, тому не мала нічого проти, я була впевнена, що ми знайдемо з Уляною спільну мову.

Так все і було. Ми часто гуляли разом, ходили в кіно чи на каток. Також до весілля ми з Павлом часто залишалися наодинці. Уляна ж в той час була у мами Павла.

Уляна жила з батьком і дещо мені Павло розповів про дружину. Як виявилося, його колишня вляпалася в якісь проблеми на роботі, і якісь дуже серйозні, і замість того, щоб вийти з цього, вона занурилась у “біленьку”.

І батьки і Павло нічого не могли вдіяти, вона котилася все нижче і нижче.

Ось тому все й закінчилося розлученням. Рідна мама від доньки відмовилася, підписавши всі документи, тому після нашого скромно весілля з Павлом, я удочерила Уляну і була дуже щаслива, що маю таку доньку.

Але якщо до весілля Уляна часто бувала у бабусі з дідусем, то після весілля все змінилося. Павло ніби хвилювався, щоб я не розділяла його з дочкою. Ось всі лаври і перепадали Уляні. Ми ходили гуляти виключно туди, куди хотіла Уляна, їли те, що любила вона.

А одного дня Павло взяв нас обох за руку і повів в магазин техніки. Я ж була така щаслива, бо вже давно натякала Павлу, що в мене телефон виходить з ладу і скло було тріснуте давно.

– Ось, Улянко, вибирай собі новий гаджет, – сказав Павло зупинившись біля красивих айфонів.

Мене наче крижаною водою облили. Мені того дня не перепало нічого, бо окрім телефону Павло купив Уляні і навушники бездротові, і скажу чесно, вони не коштували ні тисячі ні навіть не п’ять…

Тиждень ми сиділи, як то кажуть, на одній гречці, поки я не отримала зарплату. Мені не дуже все це подобалося, але нічого я вдіяти не могла.

В нас з Павлом не було “ми”, був він і Уляна, а я наче їх тінь.

Наближалася наша з Павлом річниця шлюбу. Я чекала хоч в цей день від коханого подарунку, але і тут я “пролетіла”.

Я накрила на стіл, і купила Павлу на руку срібний браслет, про який він мріяв. Та коли Павло зайшов в квартиру без квітів, я вже здивувалася і розчарувалася.

– Ти купила мені цей браслет? Люба, яка ж ти молодець. А ось, я… вибач, поки не маю грошей, тому з подарунком прийдеться почекати.

– Як не маєш грошей? Ти ж тільки пару днів тому зарплату отримав.

– Так я ж замовив для Улянки скрипку, а ти ж знаєш, які на них ціни. І ще, я на пів року наперед оплатив її навчання.

І знову Уляна… знову вона на першому місці.

Тепер я переконалася, що виходити заміж за чоловіка з дитиною – була погана ідея. Чим закінчиться наш шлюб, я поки не знаю.

Як мені бути в такій ситуації? як перетягти хоч шматок “ковдри” на себе? Я також хочу уваги, тепла і любові…

Джерело