Днями моя мама їздила до рідної сестри, тобто, до моєї тітки.

Вони живуть у великому селищі у своєму будинку.

У тітки з дядьком четверо дорослих дітей. Три дочки та син. Всі вони давно роз’їхалися з рідного селища, шукаючи кращої частки.

Заміжня тільки найстарша, їй вже 43. Має доньку 13 років. Живуть у сусідньому селищі.

Дві інші дочки чекають на принців на білих конях. Одній 40. Іншій 34. Чи зустрічаються вони з молодими людьми, тітка поширюватися не стала. Молодша зустрічається з кимось, але заміж ніби не збирається, мабуть, не знаходяться підходящі кандидатури в ідеальні чоловіки. Враховуючи, що ідеальних таким чином завжди був дефіцит.

Син, до речі, теж одружуватися не збирається.

Зрозуміти їх, звісно, ​​можна. Вони завжди мали зразкову сім’ю. Мама і тато. Тато дуже позитивний – без звичок, все в дім, все в сім’ю.

Я теж хотіла б вирости в такій сім’ї і з таким татом.

Ось мама в розмові з тіткою то й поскаржилася, що як же так, коли народжувати дівчаткам, бо ж роки йдуть, мовляв.

Тітка на захист своїх доньок стала на маму наскакувати:

– Ну і що, що твої заміжня. Що хорошого?

Приводом для обурення став мій племінник, якого мама взяла з собою за компанію.

Загалом, вони поспостерігали за ним, і зробили висновок, що росте безглуздя.

Племіннику Павлику 10 років.

– Он, вийшла заміж твоя. Он якийсь син у неї росте лінтюх. У кого він? А живуть вони де? Нехай у своїх квартирах. Але не в Києві ж. А ми чоловіків столичних знайдемо.

Та й нехай шукають. Якщо знайдуть.

Однокурсниця моя поїхала до столиці – вийшла заміж за такого ж приїжджого з нашого міста, тільки він раніше почав там працювати.

Ще одна років 7 тому поїхала у Київ, поки що не заміжня. Вік 34.

А нам із сестрою поки що добре і у своєму містечку. До Києва їздимо по роботі чи погуляти.

Тобто – їздили. І скоро поїдемо знову! Разом – до Перемоги! Слава Україні і нашій армії!

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.

Джерело